Ринок із «запашком»

Ґвинтики, шурупчики та безліч іншого різноманітного причандалля постійно чекають своїх нових господарів на прилавках Куренівського ринку, а в народі – «Птички». Проте покупці тягнуться сюди не лише за механікою, а й за живністю, якою торгують на іншій, «пташиній» стороні. Сотні продавців і тисячі покупців щодня «варяться» в базарній гущі. Прогулюючись між рядами, можна побачити дивовижні витвори природи і людських рук. Вони не лише радують око, а й звеселяють душу. Невдоволеним залишається… тільки ніс.

Якось зустріла свою давню приятельку, яка мешкає по сусідству з «птичкою». Надворі мороз – до кісток пробирає, а вона рада з того, порятунком холоднечу називає. «Порятунком від чого?» – подивувалася я. «Та від огидного сморіду, що від пташиного ринку», – пояснила знайома. І підказала мені тему для публікації.

Куренівський, як завжди, вирував. Товар на прилавках, а його червонощокі продавці в теплих фуфайках і валянках зігрівалися гарячою кавою, а дехто й чимось міцнішим. Механічні «штучки» мене аж ніяк не приваблювали, тож поспішила до пістрявої живності. Не здивувалася, коли побачила напівпорожні прилавки – зима ж як-не-як. Деінде можна було побачити клітки з морськими свинками та хом’ячками. «Зимою тут продають здебільшого холоднокровних риб та плазунів», – розповіла мені тітонька біля акваріумів. А от корм для домашньої живності знайдеш будь-якої пору року. Проте мене цікавило інше: чи не потерпають люди від базарних «ароматів». Відповіді були неоднозначними. Дехто божився, що ринок як ринок. Інші підтвердили, що влітку тут справді продавцям не позаздриш, але всіляко замовчували причину незручностей. Я почала їм підказувати різні варіанти відповідей, на кшталт «може, звалище десь поблизу?» Але продавці лишень знизували плечима. «Щось тут не так…» – подумалося.
Ситуацію прояснив один з охоронців ринку: «Хоча сміттєзвалища тут і не повинно бути, базарюючі та мешканці сусідніх будинків не соромляться викидати всілякий непотріб за огорожу Куренівського. Але «запашок» відходить не стільки від сміття, скільки від «диких» нужників. Далеко не кожен з продавців чи покупців поспішає до платного туалету. До того ж він лише один на весь ринок». Охоронець також справедливо зауважив, що Куренівське торжище розташоване між височенним залізничним насипом з чагарниками та гаражами, тож є куди піти до вітру.

У мене не було підстав йому не вірити, тому перевіряти «мінні поля» довкола Куренівського вже не стала. Тепер зрозуміла, від чого мороз рятує.

Однак «мінні поля» – не найнеприємніше з того, що тут доводиться терпіти людям. Улітку в базарній ущелині «особи кавказької національності» шашлики готували… Ой що було! Кіз та баранів там і різали, і облуплювали, і смажили. Крик приречених на смерть тварин проймав душу. Тільки-но сонечко почало припікати, сморід, наче дим, розстилався над Куренівкою! Той «бізнес» завдяки старанню громадськості та місцевої влади восени припинили. Але туалет під відкритим небом і досі продовжує дошкуляти людям...