Хто на нашій ниві «бузиняток» садить?

Із голови не йде капосна рослина. Молоді її пагони дуже вже нагадують листочками благородний кизил – неуважний садівник може й переплутати. Дивишся – й опиняється набридлива бузина там, де їй аж ніяк не належить бути…

Такі от асоціації покликало до життя почуте на недавньому круглому столі «Державна мова як засіб формування духовної культури і патріотичного виховання підростаючого покоління» (У-у-у, як по-совковому, за слушним зауваженням одного з учасників, звучить ця назва!).

Може, близькість Шевченкових свят змусила звернути особливу увагу на виступ Надії Поліщук, доцента кафедри філології Київського національного університету театрального і кіномистецтва імені І.Карпенка-Карого. Вона, зокрема, розповіла про твір, який зовсім недавно писали її студенти на тему: «Шевченко у моєму житті». Почитала – за голову схопилася. Куди там одіозному «шевченкознавцеві» з газети «для читающих на русском языке»! Але й дивуватися, резюмує пані Надія, не доводиться, якщо взяти до уваги, які педагоги опікуються майбутніми акторами. Відомі майстри своєї справи, визнані режисери, але чи такі ж українолюби? Мабуть, невипадково саме їхні вихованці стали авторами письмових робіт, пройнятих винятковою зневагою не тільки до Кобзаря, а й до всього українського.

Як учасник попереднього круглого столу, проведеного «Просвітою», можу засвідчити, що у тривожні дні осені 2004 року оптимізму в організаторів і запрошених було більше. Певності в перемозі на всі сто тоді не було, зате надії на істотне поліпшення ситуації з українською мовою і культурою в Україні в разі цієї перемоги переповнювали «останніх з могікан» – Павла Мовчана, Анатолія Погрібного, Георгія Філіпчука, Івана Ющука – годі називати всі прізвища, вони, як і регалії їх власників, добре відомі. Упереджуючи подив журналістів, запрошених, власне, не на круглий стіл, а на науково-практичну конференцію, голова ВУТ «Просвіта» імені Т.Шевченка Павло Мовчан пояснив, що останню відкладено на місяць. Є потреба в додатковому осмисленні нинішніх реалій і ґрунтовнішій підготовці.

Безумовно, Помаранчева революція відкрила перед силами українського національного відродження величезні можливості. За її логікою вони мають перейти в наступ, узяти ініціативу в свої руки. Цього поки що не спостерігається, хоча великі надії покладено на таких членів уряду, як віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Томенко, міністр культури і мистецтв Оксана Білозір та ін. Та варто було одному з ідеологів революції публічно зауважити, що в українській культурі, зокрема естраді, спостерігається кричуще засилля не те що чужого – виразно антиукраїнського і розтлінно нігілістичного в особі… (було названо кілька відомих прізвищ), як в Україні та за її межами зчинився такий рейвах, що хоч святих винось. А ще ж ніхто всерйоз не ставив питання про те, що близько 3000 україномовних друкованих видань з мізерними тиражами проти 26000 російськомовних з мільйонними – явище для Європи, куди ми прагнемо, м’яко кажучи, непристойне. Що лише жалюгідна колонія у нетрях Африки може дозволити таке хазяйнування чужинців на своєму книжковому ринку. Завдяки «мудрій» політиці кучмівського режиму щомісяця з книжкового базару на Петрівці до Росії лавиноподібно пре потік сотень мільйонів доларів.
Але заради кого Помаранчева революція повинна все це зламати? Кандидат філологічних наук, викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко повідала присутнім про цікаві дослідження, проведені аспіранткою КМА в студентському середовищі. На різні запитання, поставлені українською мовою, лише п’ять відсотків студентів КПІ відповідали також українською. У педагогічному університеті імені М.Драгоманова цей показник вищий – 14, у Національному університеті імені Тараса Шевченка – 16. А тепер увага. Одиниці (4), але виявили відверту ворожість до української мови. Приблизно таку, як колись на мітингу в Алчевську щодо спроби лідера «Нашої України» виголосити промову державною мовою. Затюкали, змусили перейти на російську. Та оскільки й на Донеччині почали вже потроху виходити з українофобського ражу і розуміти чинного Президента України, то є надія, що й результати таких опитувань з часом зміняться на кращі.