Коли владарює оперета
Іскриста, п’янка і кокетлива (Київська!) – її величність оперета «купалася» в музиці й любові, в квітах від незрадливих шанувальників і колег-театралів. Приймала вітання та нагороди від найвищих керівників держави і нашого міста.
Свято, свято, свято…
Хто відвідує Київський академічний театр оперети, знає: тут на хвилях світлої і легкої музики – завжди радість, веселощі й гумор. Та цього вечора, коли так пишно й гарно святкували ювілей театру, мов у калейдоскопі за кілька годин перегорнули сімдесят сторінок-років іменинника. І спливли вони – як мить, бо ж чудової музики не буває забагато.
Віце-прем’єр міністр Микола Томенко передав вітання від Президента України Віктора Ющенка і побажав успіхів театру, що став візитівкою культурного життя столиці. Микола Томенко нагадав, що вже є добра традиція нового уряду, міністрів – ходити до київських театрів і з колегами, і з родинами. Тож нехай мода на українську культуру буде такою, як популярна нині в світі й сама Україна.
За дорученням Голови Верховної Ради Володимира Литвина його перший заступник Адам Мартинюк вітав колектив єдиного в Україні театру оперети. Міністр культури і мистецтв, народна артистка України Оксана Білозір, вручаючи ювілярам Почесні грамоти, відзнаки міністерства, зауважила, що саме театр оперети поєднав унікальні жанри рідної культури – музику, пісні, танці, слово-гумор.
Саме на цій сцені почалася діяльність національних театральних колективів. 1907 року в цьому приміщенні тоді ще Троїцького народного дому було відкрито перший український стаціонарний театр Миколи Садовського. Свого часу на сцені Київського театру музичної комедії виступали корифеї вітчизняної сцени – Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марко Кропивницький.
Згодом на його сцені побачили світло рампи вистави Леся Курбаса. Саме тут працював завідувачем літературної частини Симон Петлюра (згодом Головний отаман УНР). Улюбленим автором трупи був Володимир Винниченко.
І ось 1935 року театр набув нового обличчя: тут владарює оперета. Давні афіші, архівні матеріали, фотовиставка в театрі оперети поведуть дорогами колоритних гоголівських героїв, народних характерів, що поставали на сцені у виставах «Сорочинський ярмарок» (1936), «Майська ніч» (1937) Олексія Рябова. Тут вперше прозвучали оперети – Олександра Білаша «Легенда про Київ», Якова Цегляра «Дівчина і море», Аркадія Філіпенка «Сто перша дружина султана»… Афіші повідають і про оперети світової класики – Штрауса, Легара, Кальмана. Усе найкраще, багатий репертуар несли киянам артисти, режисери, диригенти, балетмейстери, які вже стали історією українського театру.
– Оперета дарує людям світло, утверджує добро, – наголосив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Він вручив орден Святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня художньому керівнику-директору театру оперети Богдану Струтинському, головному диригентові Володимиру Шейку, народному артистові, співакові Олександру Кравченку, головному балетмейстеру Олександрові Сегалю, директору-розпоряднику Петру Писанку.
Театр оперети – улюбленець киян, – вважає Київський міський голова Олександр Омельченко. І побажав, щоб завжди тут була повна зала слухачів і щоб долоні шанувальників оперети завжди горіли від щирих оплесків. Олександр Омельченко вручив ювілярам державні нагороди та нагороди Київради. Указом Президента нашої країни звання – заслужений артист України присвоєно Людмилі Бєльській та Леоніду Зельдичу, заслуженого діяча мистецтв – головному хормейстеру Володимиру Ворвулєву, заслуженого працівника культури – завідувачці трупи Вірі Гуло. Орденом княгині Ольги III ступеня нагороджено народних артисток Тамару Горюшко-Тимошко та Валентину Чемену.
Музичні дарунки дісталися ювілярам від Національної опери України й філармонії, Театру драми і комедії, Театру імені Лесі Українки, від колег із Німеччини, Угорщини….
Були й «матеріальні» подарунки: від Голосіївської райдержадміністрації – комп’ютерна техніка, від Національної спілки театральних діячів – дві путівки на море, від земляків Богдана Струтинського з Івано-Франківщини – скарбничка та український рушник, від студентів Державного університету театру, кіно і телебачння імені І.Карпенка-Карого – «золотий» ключик на щастя.