Лесині рукописи пульсують…
Публічна бібліотека імені Лесі Українки в Києві – це після її меморіального музею – «другий дім» поетеси. Тут крім творів Лесі Українки рідною мовою – і численні переклади їх, зокрема грузинською. Бо останні роки життя, як знаємо, поетеса мешкала в Грузії, там створила багато творів своєї блискучої драматургії.
Нещодавно, в день народження Лесі Українки, в бібліотеці побували поважні гості. А їхні унікальні дарунки поповнили великий фонд книгозбірні.
У цій бібліотеці, одній із найбільших у нашому місті, збереглися давні фотоальбоми, ще з 1944 року, дня її заснування. І, як розповідає директор пані Людмила Ковальчук, за тими знімками можна простежити і шлях Лесі Українки в біографії бібліотеки, що носить її ім’я. Нині, коли відзначаємо «Рік Грузії в Україні», – великий інтерес до періоду життя Лесі Українки в Кутаїсі, Тбілісі, Сурамі. На фотознімках і в спогадах Людмили Іванівни – поїздка в 70-х роках на Кавказ, по Лесиних місцях. Тоді побували у Тбілісі, у своїх колег у міській бібліотеці, також – у музеї Лесі Українки в Сурамі.
Давній друг міської бібліотеки імені Лесі Українки – письменник і перекладач киянин Рауль Чілачава. Він переклав багато творів Лесі Українки грузинською. З його дарчим підписом – у бібліотеці й збірка Лесі Українки «Сім струн» – вірші та драматичні поеми, що вийшла у видавництвах – «Дніпро» (Київ) та «Сакартвело» (Тбілісі) грузинською мовою.
У передмові до книжки Рауль Чілачава веде читачів грузинськими дорогами Лесі. У 1903 році поетеса разом із своїм майбутнім чоловіком Климентом Квіткою вперше відвідали Грузію. Велика географія життя поетеси в цьому краї – Тбілісі, Телаві, Кутаїсі, Хоні, Сурамі. Грузинське повітря, природа на перших порах позитивно впливали на її здоров’я. Грузинські краєвиди навіювали їй спогади про Україну, нагадували Луцький замок, давали поштовх її могутньому таланту. Саме тут написала поетеса «Лісову пісню», «Камінного господаря», «Ізольду білоруку»… Леся Українка була особисто знайома з класиком грузинської музики Захарієм Паліашвілі, знала й багато інших тамтешніх діячів.
Так судилося: Сурамі – остання крапка в біографії великої поетеси, яка померла 1 серпня.
– Дивовижний збіг, – зауважує Рауль Чілачава, – саме 1 серпня, але більш як на 100 років раніше, 1792-го, в Миргороді прийняла навічно земля України великого грузинського письменника Давида Гурамішвілі. Леся Українка – своя і в Грузії. Щоб вшанувати пам’ять поетеси, щоосені в Сурамі проводять дні «Лесіаоба» – з’їжджаються українські й грузинські письменники. Багатолюдно тоді в тому будинку, звідки Леся повернулася на рідну землю вже легендою.
Місце народження та смерті людини – альфа й омега її біографії. Сьогодні Сурамі знають всюди, де читають твори Лесі Українки. Цю назву з такою ж особливою повагою вимовляють на батьківщині поетеси, як у Грузії – назву Миргород, останньої обителі великого Давида Гурамішвілі, – каже Рауль Чілачава. – Сама історія поставила ці імена поряд і ніщо не зможе їх розлучити.
Під час зустрічей у бібліотеці з читачами, пан Чілачава повідомив, що в рамках «Року Грузії в Україні» вийде двотомник «Велика трійця» – поезія Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки в його перекладі грузинською мовою.
Гість подарував бібліотеці дуже ошатно видану книжку Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» зі своєю передмовою та коментарями. А ще – у своєму перекладі на грузинську мову велику збірку віршів п’ятдесяти п’яти українських поетів, звичайно ж і Лесі Українки.
Поміж гостей була і науковий співробітник Інституту літератури НАН України Лариса Мірошниченко, яка працює із рукописами Лесі Українки. Поміж них – і ті, які поетеса колись поштою пересилала в Україну з Грузії, просила сестру Ольгу зберегти їх.
Лариса Петрівна вже понад десять років вивчає ці рукописи. У них простежується, як змінюється Лесин почерк, плин думки. Живою енергією пульсує текст – безкінечні варіанти, правки поетеси. Навіть графічні замальовки на полях… Лариса Мірошниченко подарувала бібліотеці свою книжку «Над рукописами Лесі Українки», а також – хрестоматію для школярів «Леся Українка. Вибране». Дорога до Лесі – нескінченна…