«Я візьму той рушник, розстелю наче долю…»
Настрій на кожен день створюють людям своїми роботами умільці з Всеукраїнського творчого об’єднання «Ексклюзив». На одній з виставок кореспондентам «Вечірки» вдалося поспілкуватися з майстрами ручної вишивки цього колективу. Говорили не лише про сучасні тенденції української вишивки, а й про наболіле.
Переїжджа сваха
Гаптовані картини, вишиті рушники, краватки, сорочки, вироби з бісеру, оригінальні сервізи з глини та порцеляни, обереги, авторські ляльки, створені з любов’ю й натхненням майстрами української народної творчості з «Ексклюзиву», знані серед дипломатів, послів, депутатів усіх рівнів. А от кияни майже не бачили їхніх робіт, бо виставки влаштовують зрідка: коли-не-коли дирекція котроїсь бібліотеки чи кінотеатру дозволить використати свої площі. Отже, придбати витвори цих майстрів у Києві складно: у жодному зі столичних магазинів їх немає. На щастя, не лише дирекції закладів культури пропагують здобутки вітчизняних митців. Українські урядовці також не байдужі до мистецької галузі. Посольства, Верховна Рада, Кабмін, столична мерія та адміністрація Голосіївського району, яка активно підтримує творчих особистостей з «Ексклюзиву», – час від часу влаштовують виставки. Отак – із місця на місце, з одного виставкового павільйона до іншого – наче сваха, переїжджає зі своїми виробами колектив майстрів.
Умільці розповідають, що експонують лише власні розробки. Їм необхідна підтримка столичної влади, бо не мають виробничої бази, приміщення для майстерень. Доводиться працювати вдома. Оскільки виробництво ще неможливо поставити на потік, деякі творчі задуми за їхніми проектами поштучно виготовляють із порцеляни вітчизняні підприємства.
– Орендувати приміщення – для нас нереально, – запевняє Любов Моторна, директор «Ексклюзиву». – Якось спробували орендувати 20 квадратних метрів у торговельному центрі «Квадрат», та не витримали розцінок: фактично працювали на орендарів. За рік не заробили й копійки. Попри складнощі із приміщенням ми потроху поширюємо свою продукцію. Її знають і люблять на Батьківщині та за її межами. Маємо 46 міжнародних нагород. Запам’яталося, як нас кілька разів запрошували до Москви, на Дні України в Росії. Ми ледь встигали виставити колецію, як продукцію миттєво розкупали. Наші вироби обожнюють у Прибалтиці, в Криму. Влаштовувати постійно діючу виставку не в змозі: без власного приміщення ніде «розгорнутися», налагодити виробництво. Тому колектив розкиданий по всій Україні.
Учні майстрів
Умільці з «Ексклюзиву» співпрацюють з усіма, хто любить українську творчість. Мріють, щоб при кожній школі працював гурток, який підтримували б спонсори-шанувальники української народної творчості, а від батьків школяриків хотілося б почути: «Навчіть наших дітей бачити природу, відчувати її». Не очікують майстри «Ексклюзиву» біля моря погоди, намагаються відродити в своїх учнях внутрішню культуру. Дітлахів навчають важливого – вмінню творити власноруч. Організовують у школах безплатні курси. Такі діють у Черкасах, Івано-Франківську. У столиці навчання проводять у шести школах. Їхні учні знають, що можна створити навіть з листочка, який впав із дерева. Нині місто впорядковує Голосіївський парк, де, можливо, облаштують павільйон для «Ексклюзиву», і тоді в ньому майстри навчатимуть дітей українського ремесла.
– Намагаємося розв’язувати соціальні проблеми тих, хто до нас звертається: хай то багатодітна мати, вагітна жінка чи інвалід, – розповідає Любов Моторна. – Навчаємо їх працювати вдома, створювати обереги, правильно збирати природний матеріал.
За десять років свого існування творчі однодумці з «Ексклюзиву» чимало подорожували Україною, зібрали докупи творчих людей, а ще – багато пісень і організували ансамбль. Підготували матеріали для книжок, присвячених українській народній творчості. Зокрема, в них розтлумачуються значення візерунків оберегів.
Те, чого душа бажає
Кожен із майстрів «Ексклюзиву» має основне місце роботи, адже необхідно за щось жити. На творчість залишається лише вільний від клопотів час. В об’єднанні ж дотримуються принципу толоки. Живуть не лише старим багажем, а й поповнюють свої знання. У роботах, створених вишивальницями, поєднуються стародавні українські мотиви й техніка із сучасними тенденціями.
– Приміром, розпис ґжель можливо зобразити українською вишивкою. Використовую кращі новітні матеріали і тому робота набуває респектабельного, стильного вигляду. Подібними вишитими картинами прикрашають інтер’єр кухні люди зі статками, – розповідає Тетяна Протчева.
– Вишивання «хрестиком» часто називають простеньким порівняно з вишивкою гладдю. А як на вашу думку?
– Вишивка – це почерк людини. Одній подобається хрест, іншій – гладь. Я також вишиваю гладдю, проте одержую більше задоволення, коли вишиваю хрестом. Чому – важко пояснити. Можливо, це спадково, бо мама вишивала і була викладачем математики. Я б не сказала, що вишивка хрестом швидша. У кожній техніці є свої нюанси. Якщо, скажімо, у «ґжелевій» роботі 30 відтінків, то гладдю бажаного ефекту можна досягти сімома. Свої краватки, з традиційним українським орнаментом, впізнаю серед робіт інших майстрів за енергетикою. Нині розробляю авторську колекцію краваток з орнаментом трипільської культури. Сподіваюся, що вона матиме успіх.
– Вишиті картини досить часто продають у Києві. Дехто намагається навіть вигаптувати ікону. Вам цікавіше працювати над образом, який красивіший чи правильніший, тобто канонізований? – замилувавшися роботами, запитую в Ніни Юнкман, в минулому – вчительки молодших класів, яка з дитинства захоплюється вишивкою.
– На продаж часто гаптують картини на релігійні теми. Красиве обличчя – то не ікона, а лише портрет. Існують певні церковні канони, символіка, якої слід дотримуватися, створюючи образ, лише тоді вдасться вишити ікону. Знаю, приміром, що не можна зображати яскравими губи. Як беруся гаптувати ікону, перед початком роботи і після закінчення читаю «Отче наш». Вишивати ікони – то моя внутрішня потреба. Усім своїм онукам подарувала по парі. Святі отці освячують, підтримують мої намагання.
В юності вирушала на Поділ, щоб повчитися в інших новим візерункам. Та й донині так роблю, але їжджу вже на Петрівку. Перші роботи – мені найдорожчі. Вишиваю те, чого бажає душа. І це не для продажу. Хіба що хтось замовить виріб. Прагну, щоб роботи залишилися як пам’ять про мене.
– Чи можна прочитати вишиті рушники, якими торгують на Андріївському узвозі?
– Кожен вишитий рушник повинен читатися, мати зміст. Інакше це не рушник, а тканина, якою можна витирати руки чи посуд. Треба побачити вишитий рушник і лише тоді про нього можна сказати, читається він чи ні. У кожного з них – своє призначення. Нині на Андріївському узвозі рушнички здебільшого комерційні, ходові – аби легше, аби скоріше зробити і продати. І дуже мало таких, які справді вишивалися для душі й на якусь тему, змістовні.
– Вишитий рушник – це оберіг, – доповнює сказане Валентина Марченко, колишня вишивальниця на фабриці художньої галантереї. – Він із людиною іде по життю від народження й до смерті. І на будь-який випадок у житті є свій візерунок. Я використовую осучаснену техніку: більш насичені кольори і птахів створюю динамічнішими – у них інші чубчики, аніж у давнину робили вишивальниці. По-іншому обробляю візерунок. Суспільство розвивається, з’являються нові мотиви, ідеї, щось красиве.
– Пані Валентино, вишиті рушники після прання часто втрачають форму, пливуть або тьмяніють кольори. Чи можна уникнути цього, використовуючи сучасні матеріали?
– Використовую матеріал луцького та житомирського комбінатів. Але вироби необхідно підкрохмалювати і доробляти форму праскою, тоді вона зберігається.
– Ваш улюблений візерунок на рушниках…
– Калина й горобина, що квітують або в ягодах, троянди, виноград. Калина символізує любов, троянда – красу, виноградна лоза – багатство. Часто до ботанічних візерунків на рушнику додають геометричних. І це не випадково. Вони також щось означають. Гаптують побажання, настанови, поетичні рядки. Додають у вишивці гарне слово про Україну, бо хочеться щось тепле про рідний край мовити. Кожен вишитий рушничок – це душа і любов.
Поспілкувавшись із майстринями ручної вишивки з «Ексклюзиву», ми переконалися, що в сучасному сприйнятті вишитий рушник – це листівка з побажаннями, висловлюваннями. Але більш довговічна й душевна від паперової картки. Якби цього дивосвіту поміж людей було більше, то, можливо, усі ми краще чули й розуміли б одне одного.
P.S. Творчий колектив «Ексклюзиву» плекає надію, що зрештою матиме власне приміщення і сподівається, що столична влада у цьому допоможе.