«Соло-мія»
Ця вистава – хореографічна драма, яку репрезентує завтра Театр імені І.Франка, – присвячується примадонні світової сцени Соломії Крушельницькій (1872 – 1952).
Автор ідеї та режисер-постановник – Олександр Білозуб. У головній ролі – заслужена артистка України Поліна Лазова.
Глядачі потраплять у царство Музики, Вокалу і Хореографії. У світ фантазії, сповнений щему за мистецтвом співу, яке зникає з плином часу, лишаючи по собі лише старі, недосконалі записи, спогади, легенди…
Музика у виставі зливається з Голосом, а хореографія ніби зримо продовжує звучання музики. Голос у виставі – як жива істота (у ролі Олександр Форманчук, це його прем’єрний вихід на велику сцену). Голос, як ангел, спускається з небес. Голос став щастям і хрестом видатної співачки, бо ж заполонив усе її життя.
– Україна народила артистів світової величини, поміж них – Соломія Крушельницька, – зауважує художній керівник театру Богдан Ступка. – Наприкінці XIX – початку XX століття вона була першою зіркою світової оперної сцени. Їй підкорялися вершини. Згадаймо, як зазнав фіаско Дж.Пуччіні, коли його оперу «Мадам Баттерфляй» ставили без участі Соломії Крушельницької. Акторів освистали й закидали яйцями. А коли партію Баттерфляй (Чіо-Чіо-Сан) виконала Крушельницька, опера з тріумфом пішла у світ. Такими тріумфами рясніло усе життя співачки.
Олександр Білозуб:
– Чому обрали жанр – хореографічна драма? Чому балет? А як же можна говорити про співачку, про оперу не спільною з ними мовою? Музиці, світу уяви, театру, служила велика Соломія. Незвичною формою вистави ми хочемо зацікавити молодь, щоб юнь знала таку знакову постать, як Крушельницька. Два роки тому я поставив «Божественну самотність» – про Тараса Шевченка. Можливо, буде в мене кілька вистав про видатних українців, людей, які створили фундамент української культури. Людей жертовних, високих.
Соломія Крушельницька – дівчина з села на Тернопільщині – зі своїм дивовижним голосом увійшла до богеми Італії, де її сприйняли, підтримали. Але як до неї згодом поставились в Україні… Нема пророків у своїй Вітчизні? Після тріумфу на сценах світу, повернувшись до Львова, пережила трагедію війни і особисті драми: складний перелом ноги; згодом «совіти» відібрали будинок – залишили лише три кімнати, далі була хвороба сестри… Але Крушельницька не прощається з музикою – викладає в консерваторії, безсонними ночами згадує минуле, блискавичний злет, коли була партнеркою видатних співаків, серед яких і Енріко Карузо…
– Грати Соломію Крушельницьку неможливо. Можна створити образ світової примадонни… – розмірковує Поліна Лазова. – Крушельницька на олтар сцени поклала свою долю. Театр був її найбільшою любов’ю і пристрастю. Розчиняючись у музиці, вона мріяла про довершеність і досконалість світу. Ця вистава – візуальне, естетичне, красиве дійство.