Батьківська наука
Скільки довелося зазнати горя бідолашним батькам, сам Бог не знає. Вони своєї біди нікому не довірили. Отож ніхто й не здогадувався, який камінь лежав у них на душі. На людях усміхалися, здавалися безтурботними, не обтяженими жодними клопотами. Тільки глибше зазирнувши в їхні, припухлі від нічних сліз очі, збагнеш: перед тобою вбиті горем люди.
Ще змалечку Михайло бешкетував. Робив, що заманеться. Попервах усе йому сходило з рук: батькам шкода було карати малюка. Гадали – переросте, подорослішає, візьметься за розум. Та ні.
І в школі про Михайла говорили тільки як про розбишаку. Хоч би що лихе сталося, завжди там фігурував він. Класний керівник напам’ять знала телефон батьків неслухняного учня, які мешкали на вулиці Смілянській, що в Солом’янському районі. На розмову викликали частенько. І вони, немов присоромлені школярі, йшли, знаючи, що знов доведеться червоніти за сина.
Коли настав час планувати свою подальшу долю, Михайло зухвало заявив, що не має бажання навчатися далі. І справді – яке навчання, якщо він переймався лише одним, де дістати грошей на наркотики… І невдовзі Михайло закономірно потрапляє за ґрати.
Ураз став забутим і нікому не потрібним. Перестав існувати для своїх друзів і товаришів. Лише батько й мати приходили з передачами. Рахували дні й години, коли нарешті вийде на волю й пригорне до серця їхні посивілі голови. Вірили, що побачать його іншою людиною. Але знову помилилися…
Коли звільнився, йому виповнилося вже двадцять два роки. На порив батьків син анітрішечки не змінився, тільки став дещо похмуріший. Способу життя змінювати не збирався. Знову взявся за старе.
Якось батько повернувся додому напідпитку. А Михайло в цей час намагався «впіймати кайф». Осмілівши, старий спробував було прочитати мораль непутящому синові. Роздратований Михайло враз вдарив батька по обличчю. Той, втративши рівновагу, впав на підлогу. Тоді син, задурманений наркотиками, почав гамселити батька ногами. Хміль одразу ж розвіявся, чоловік збагнув: якщо нічого не зробить, син його вб’є. Під руку потрапила металева труба. Схопив і почав відбиватися.
– До тями Михайла вдалося привести лише лікарям «швидкої», які прибули на виклик, – розповідає подробиці сімейної драми прес-офіцер центру громадських зв’язків ГУ МВС України в м. Києві Тетяна Косиченко. – Слідчий відділ Солом’янського районного управління внутрішніх справ порушив кримінальну справу, в якій цього разу Михайло – в ролі потерпілого. Як з’ясувалося, батько теж мав уже неприємні справи з міліцією. Був засуджений за посягання на життя правоохоронця, а останнім часом перебував на підписці про невиїзд за підробку документів.
Звичайно, що яблуко від яблуні недалеко падає, скажете ви. І навряд чи зрозуміє син таку батьківську науку.
Жалійте дітей так, щоб згодом про це не шкодувати.
– Найчастіше подружжя віком від 30 до 50 років звертаються до мене з одвічною проблемою стосунків батьків і дітей, – розповідає психолог медичного центру «Сім’я» Лідія Стечук. Звертаються по допомогу чи починають діяти радикальними методами самотужки, коли вже надто пізно. Нерідко чую скарги, що діти піднімають руку на батьків, і прохання якось виправити становище. Чому допустили таке, відповіді чую здебільшого однакові: було шкода дитину, думали, переросте, набереться розуму з роками.
Типова помилка
Ні в якому разі не треба дочікуватися поки «важкий» підліток наблизиться впритул до злочину. Насамперед дитину треба частіше викликати на відверту серйозну розмову, поговорити як із дорослим, спробувати разом розібратися в складних ситуаціях, роз’яснити, що може трапитися, коли вчинити необдумане.
Важливо знати друзів ваших дітей і спілкуватися з ними. Не забороняти приходити в гості. Нерідко вони можуть допомогти «розсекретити» вашу дитину. Якщо вас непокоїть те, чим займається дитина після школи, організуйте її дозвілля. Альтернативою може стати спортивний зал, тенісний корт, кінний клуб тощо.
Звичайно, у подібних ситуаціях набагато складніше батькам, у яких на це не вистачає коштів. Тож зазвичай саме діти з незаможних сімей стають у житті на хибний шлях.
Ще змалечку слід виховувати в дитині любов до Бога. Намагатися ходити до церкви. Спробувати переконати сина чи доньку, які оступилися в житті, висповідатися. Часто саме віра допомагає стати на правильний шлях. Але в будь-якому разі треба пам’ятати, що дитина сама повинна збагнути свою помилку і захотіти її виправити. Силою домогтися нічого не вдасться. Лише переконуючи дитину, можна достукатися до зачерствілого серця. Та ще раз наголошую, робити це треба вчасно.
Про вагу батьківського прикладу зайве говорити. Та, на жаль, і про неї часто забувають. Певною мірою, підтвердженням цього і є сімейна драма, про яку ми розповіли.