Оксана Білозір на журналістів не чекала

Учора на Національній кіностудії імені Олександра Довженка мав бути день відкритих дверей – своєрідне продовження слухань із питань українського кінематографу у Верховній Раді. Замість серйозного обговорення низки важливих питань із міністром культури та мистецтв Оксаною Білозір відбулося сюрреалістичне видовище.

...Коли я зайшла за паркан кіностудії, то ніби потрапила у фантастичну комп’ютерну гру: обшарпані будинки, калюжі, усілякий мотлох та будівельні матеріали. Доповнювала видовище групка невдоволених директором кіностудії, яка стояла під прапорами Партії патріотів України й енергійно вигукувала: «Геть Приходька!» Бунтівники заходили до зали через верхні двері, тоді як прихильники Приходька – через нижні. У залі їх уже чекали працівники кіностудії. «Ми не «за» чи «проти» Віктора Приходька, але не можна в усіх гріхах звинувачувати одну людину, – коментували вони. – На студії є світло, гроші ж на кіно має давати держава, яка поки що про нас не дбає».

Міністр Оксана Білозір була дуже здивована такою кількістю телекамер. «Я приїхала на робочу нараду, тому не розумію, чому стільки преси», – сказала вона і попросила журналістів дати можливість поспілкуватися з колективом студії, з’ясувати, чим він живе. Ніхто не ворухнувся. Наступне прохання пані Білозір було категоричнішим: «Журналісти, вийдіть, будь ласка. Завтра в Міністерстві культури та мистецтв я дам пояснення та коментарі щодо сьогоднішньої наради». Ніхто знову не зреагував. І пані Білозір, образившись, залишила кіностудію, у керівництва якої виникла ще одна проблема: треба вибачатися перед міністром.

Без міністра два табори кінематографістів дискутувати не захотіли. Лише давали коментарі у холі першого павільйону. «У мене контракт на п’ять років, а хто не задоволений станом справ, може подавати на мене до суду», – зазначив В.Приходько. Ще у Верховній Раді, де його переважно критикували, він визначив головну суть проблеми довженкової кіностудії: «Триває конфлікт поколінь».

Роман Балаян, кінорежисер: «Віктор Приходько – успішний менеджер. Він не винен, що в Україні немає кіно. Але я розумію і людей, які без роботи. Зазвичай, коли приходжу на студію, зустрічаю тут жінку, талановиту художницю-костюмера, яка випрошує копійки на пляшку. Так оця жінка та її становище хвилює мене більше, ніж усі ці чвари».