Кіно і «довгоносики»
Близько чотирьох годин тривали парламентські слухання на тему «Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їх розв’язання». На жаль, кінодіячі все ж не взяли до уваги побажання першого заступника голови Верховної Ради Адама Мартинюка «говорити по суті, а плакатися та скаржитися – якщо залишиться час». Не обійшлося і без докорів, що у нас замість культури – «мова довгоносиків і сердючок». Головна ж інтрига розмови полягала в тому, що присутні ніяк не могли з’ясувати: українське кіно має бути передусім мистецтвом чи бізнесом.
Резонансною була промова віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколи Томенка: «Нині треба вийти на принципове питання – як ефективно знімати кіно та заробляти гроші за його допомогою. Не можна ухвалити закон, завдяки якому українське кіно одразу б відродилося. Натомість треба створити такі системи та механізми, які б його відродили». Один із цих механізмів – конкурс для режисерів на право фінансування державою їхнього фільму.
«Крім того, не може бути лише десять чоловік, які змагаються за фінансування, – продовжив Микола Томенко, – і нехай не ображаються класики, але треба давати дорогу молодим. Фінансування державою буде здійснюватись не за звання, а за унікальність продукту».
Вочевидь, ці слова винятково на свою адресу сприйняв Юрій Іллєнко, який під час виступу попрощався з усіма й заявив: «Держава не має втручатися у кіносправи – ми самі розберемося. Нова влада зараз усюди, але не чує нікого, крім себе».
«Потенціал нашого кінематографа перевищує потенціал «Криворіжсталі» – саме тому його так довго та систематично розкрадали, – запевняє Михайло Іллєнко. – Незважаючи на це, рівень кіноосвіти залишається високим: саме студенти принесли Україні більшість призів на світових фестивалях».
Одна із запальних промов – із вуст Леся Танюка: «Нині – найризикованіший момент на шляху до правди та свободи, ми ніби на лезі, і можемо знову опинитися у брехні, – розпочав пан Танюк. – Не треба гратися фразою «кіна не буде»: воно було, є і буде. Кіно – це кров і життя, а не заробіток».
Після риторичних виступів почали лунати конкретні пропозиції. Наприклад, Олесь Санін – за легалізацію української еротики за прикладом багатьох європейських країн. Редактор журналу «Кіно-Театр» Лариса Брюховецька вбачає проблему в ставленні до вітчизняного кіно – треба його більше поважати, як і все своє. Просування ж нашого кіно за кордон – важливий чинник євроінтеграції, на думку пані Брюховецької.
Петер Борисів, президент голівудської кінофундації, запевняє, що Україна незабаром стане одним з центрів світової кіноіндустрії.
За словами мистецтвознавця Вадима Скуратівського, українського кіно немає, і вмерло воно разом з Олександром Довженком. У цьому історичному екскурсі його підтримав генеральний директор кіностудії ім.О.Довженка Віктор Приходько: «На жаль, значною часткою світового кіно ми ніколи не були. Усе це – попереду».
Пан Приходько вніс пропозиції: перестати брехати та знімати кіно. «Треба створити стрічку в дусі Кустуріци, з невеличким бюджетом, – запропонував він, – криза ж українського кіно полягає в тому, що нема талановитих сценаристів та режисерів».
Міністр культури і мистецтв Оксана Білозір резюмувала слухання: «Ви мене не злякали. Вникнемо і поставимо на ноги найпотужнішу сферу впливу в державі. Звичайно, хотілося почути про план роботи, однак більшою мірою йшлося про гріхи старої влади. Від сьогодні маємо зрозуміти, що ми – партнери». Перші ж кроки у реформуванні кінематографа будуть такими: вступ України до міжнародних кіноорганізацій, створення двох телеканалів, реконструкція кінотеатрів тощо.
Найголовніший висновок прозвучав ще у вступній промові Миколи Томенка: «Коли думаємо про кіно, маємо думати глобально: про те, як ввести моду на українську культуру».