Розпочав Паулс, продовжив Скрипка…
На мистецькі «Кальварійські посиденьки», що продовжують тему «Література і мистецтво», я прийшла з нагоди презентації книжки Яніса Петерса «Раймондс Паулс. Версії. Візії. Документи», яка недавно вийшла друком у видавництві «Кальварія» в перекладі на українську Юрія Завгороднього.
На «посиденьки» прийшли – письменник Юрій Завгородній, посол Республіки Латвія Андріс Вілцанс, головний редактор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич, лідер гурту «Мандри» Фома, лідер «ВВ» Олег Скрипка, журналісти, музичні критики.
Пан посол, як і годиться за гостинним українським звичаєм, першим мав слово. Розповів про автора книжки Яніса Петерса – відомого латиського поета, ініціатора Народного фронту в Латвії наприкінці 1980-х, близького товариша Раймондса Паулса – латвійського композитора, піаніста, джазового віртуоза. До речі, у братній республіці розрізняють слова: «латиське» – те, що стосується саме латишів, корінного народу Латвії, – мова, культура, пісня; «латвійське» – поняття, що має відношення до географічних або загальнодержавних аспектів багатонаціональної Латвії. Хоча книжка написана ще 1982 року, але перевидавалася в Україні без змін: автор і в часи СРСР писав, як думав. Цікаво: видання накладом 130 тисяч примірників у 1,5-мільйонній Латвії розійшлося за два-три місяці, стало раритетом.
«Раймондс Паулс» – це про його дитинство, батьків, дорогу на сцену і популярність, про особисте. І – сторінки історії латишів, витоки їхньої музики. Скільки незнаних подробиць. Книжка, мабуть, і стала бестселером, бо зачіпає «за живе», оте, що від діда-бабці латишів. Я прочитала на одному диханні.
А чому в Україні майже не видають нот, книжок про українську музику і музикантів? Хто і як підтримує музично-літературні акції, митців?
«Кальварієць» Петро Мацкевич навів дані книжкової палати: видавництво «Музична Україна» (єдине таке в нас) у 2002 році видало лише чотири назви книжок, у 2003-му – 5. У тому ж році всі видавництва України випустили на тему музики 63 назви книжок. Годі й говорити про їх мізерні наклади. І це для 48-мільйонного народу (порівняймо з Латвією). А література й музика, вважає пан Мацкевич, найбільше впливають на світогляд.
Та Олег Скрипка заперечив:
– На першому місці – кіно, телебачення. Це – впливає на свідомість людей. Звичайно ж, і книжки. Але де вони? Раніше на Хрещатику я купував збірки українських народних пісень, романсів, ноти в однойменній крамниці. Вчащав і до сусідньої – «Мистецтво». Тепер немає їм місця в центрі Києва. А ми, музиканти, залежимо від таких книжок, бо треба розширювати репертуар. Чи почують нас – уже новий уряд, пани міністри?
– Музикантам усе-таки простіше, – зауважив Петро Мацкевич. – Поїдете до Полтави чи Дніпропетровська – на ваші концерти люди йдуть. А ось спробуй, щоб українська книжка до областей дійшла.
– І ми – в інформаційному вакуумі, у нерівній боротьбі за українську пісню, – відповів Скрипка. – В Україні антинародне телебачення, яке руйнує душі. І мені з «ВВ», і Фомі з гуртом «Мандри» соромно свої кліпи крутити на тому телебаченні. Там не наша аудиторія. Ми ніби з відрізаними руками. Інформаційний простір захопили інші держави. Хочуть видавати російські книжки, «запускати» пісні – нехай сплачують високі податки. І ті гроші мають іти на вітчизняну культуру. Так у всьому світі.
– Гетьмани любили кобзарів, а екс-президент України – Кобзона. То ж і маємо нині таку ситуацію, – кинув репліку Юрій Завгородній.
– Ми популяризуємо українську рок-музику, треба, щоб свої пісні звучали, щоб українська музика стала модною, – повів далі Олег Скрипка, – на сцені ж, в ефірі – що бачимо й чуємо? Шоу-бізнес. Ми з ним постійно ведемо невидиму, безкровну війну. Шоу-бізнес – це бізнесмени на сцені, а не культура.
– Ситуація, в якій нині українська сучасна пісня, – якась «вузька», неправдива, – продовжив лідер «Мандрів» Фома. – В Україні є дуже гарні музичні гурти, та хто їх чує? У Львові, приміром, група «Королівські зайці» – це дуже цікавий матеріал. Їх в Україні не слухають, хоча б по радіо крутили. Як українським музикантам вирватись із вакууму?
А я згадала зустріч і розмову про реалії й задуми з директором видавництва «Музична Україна» Анатолієм Андрійчуком під час презентації «Романсів та українських народних пісень із репертуару Бориса Гмирі». То ж, Анатолію Климовичу, продовжимо дискусію-посиденьки на сторінках «Вечірки»?