Кобзарі в усій красі!

Суботнього вечора зала Будинку вчителя наповнилася звуками старовинних інструментів – бандури, кобзи та ліри. Організував цей вечір керівник ансамблю давньої музики Костянтин Чеченя, який пропагує автентичну музику. Цього вечора Костянтин Анатолійович виходив на сцену і з інструментом, і як ведучий.

А охочих виступити на вже традиційному вечорі пам’яті кобзаря Миколи Будника, панотця Київського кобзарського цеху, було немало. Адже Микола Будник був учнем Георгія Ткаченка, славетного бандуриста, який до репресування старих кобзарів устиг перейняти їхню традицію, був зачинателем сучасного реконструктивного кобзарського руху. І якщо Георгій Ткаченко передав традицію співу, то Микола Будник відродив ще й інструменти – кобзу та старосвітську бандуру (до речі, дехто помилково вважає, що кобза і бандура – це один і той же інструмент). Бандури ще дійшли до нас, а кобза майже зникла. Саме завдяки Миколі Буднику маємо змогу насолоджуватися справжнім кобзарським співом, який був призабутий з часів останнього кобзаря Остапа Вересая.

Цього вечора звучали старовинні українські пісні, думи, канти, псалми та інструментальна музика. Своїм співом наводили на веселі й не дуже роздуми панотець Київського кобзарського цеху Микола Товкайло, урядний братчик кобзарського цеху, лауреат премії імені Василя Стуса Тарас Компаніченко, лірник Ярема, (Вадим Шевчук) та інші. А кобзар Едуард Драч, перш ніж виконати пісню пам’яті Будника згадав, що після знайомства з паном Миколою настільки заслухався його музикою, що запізнився на поїзд.

Чи не найбільше схвилювала слухачів родина Силенків. Спочатку Тарас Силенко радував публіку своїм могутнім і водночас мінливим голосом. А на завершення вечора вийшла «надія українського кобзарства» – його син Ярослав Силенко. Він виконав дві композиції – «Дивувалася зима» та про Сагайдачного, однак цього було достатньо, щоб зала захоплено вибухнула вигуками «Браво!».