На Андріївському узвозі вполювали «крокодила»

«Київські крокодили, або Жертви суспільного темпераменту» – така тема виставки в Музеї однієї вулиці. Але любителі екзотики, які спокушаться на назву експозиції, будуть спантеличені: крокодилів на Андріївському узвозі немає, а найближчі – в зоопарку.

Натомість відвідувачі за листівками та іншим ілюстративним матеріалом можуть дізнатися про життя київських повій (а саме їх називали «крокодилами» на початку минулого століття). Адже Київ – це не лише православні святині й архітектурні шедеври, а й ресторани, кафе-шантани, клуби та амурні історії. А ці заклади, буває, існують не без такого явища, як проституція, що відома великим містам ще з давніх часів.

І хоча з 1844 року правила існування публічних будинків були суворо регламентовані Міністерством внутрішніх справ Російської імперії, однак час від часу виникали проблеми. Студентський клан змушений конкурувати з численними юнкерами та військовими, які прибули до Києва після Кримської війни. Конкуренти ніяк не могли домовитися про те, хто хазяйнуватиме на гуляннях, у ресторанах і публічних будинках Андріївського узвозу. Що й призвело до щоденних грабунків «веселих» будинків Андріївської гори, а завершилося справою полковника Брінкена, коли студенти і військові з’ясовували стосунки за допомогою бійки в театрі. Після того, як історія набула розголосу в пресі, втрутився імператор Олександр Миколайович. Під час візиту до Київського університету в серпні 1857 року він сказав: «Пустощі однієї особи можна простити, але пустощі маси – ніколи!» Відтак, студенти змушені були знаходити інші розваги.

Завдяки старанням письменника і просвітителя Олександра Муравйова публічні будинки перебралися спочатку на Нижній Вал Подолу, а потім на Ямську вулицю, де їх описав у своїй скандально відомій повісті «Яма» О. Купрін: «На початку ХХ століття в Києві було чимало будинків розпусти. Та ось в якогось губернатора, захожого до таких будиночків, стався розрив серця, коли він розважався із своєю дамою. Його наступник наказав «усунути заразу», міркуючи, що таким шляхом збереже життя майбутнім губернаторам. Віднині вся проституція зосередилася на правому боці Хрещатика, там, де парні номери на розі Прорізної до Думської площі (нині – майдан Незалежності). Порядна жінка могла йти лише з чоловіком, якщо ж вона гуляла сама – то це означало, що вона повія».

У 20-30-ті роки ХХ століття тенденція збереглася, хоча публічні будинки було заборонено. Під час німецької окупації міста проституція знову розквітла. Особливої «слави» зажив публічний будинок першого класу «Дойче хауз», а також будинок на Саксаганського. Тротуарами Подолу прогулювалися німецькі солдати, обіймаючи місцевих повій, які одягалися за останнім писком моди…