Газети-одноденки
У часи революційної смути в Російській імперії непевно почувалася й преса. На початку XX століття у Києві виходило чимало газет, зокрема й вечірнього формату, як ми зараз кажемо. Але майже всі вони були як метелики-одноденки, бо деякі справді прошелестіли своїми шпальтами лише день-другий. Згадаємо вечірні видання.
«Вечерние новости», про які ми писали в попередній публікації, з газети перетворилися на щоденний бюлетень, який коротко інформував про основні події з життя міста. А «Вечернюю газету», єдиний номер якої вийшов у березні 1917-го, було надруковано лише на одному боці аркуша. «Вечерний час» проіснував аж 20 днів, протягом яких світ побачили тільки дев’ять номерів.
На жаль, більшість із цих газет не збереглася для нащадків навіть у Національній бібліотеці України. Як і єдиний примірник «Вечернего голоса», який вийшов друком 26 березня вже 1918 року, а також єдиний номер «Вечерней мысли», що з’явилася 10 листопада. Не знайдете в архівах і жодного із семи номерів тижневика «Вечерних новостей» за 1918 рік. Найдовше протрималася газета «Вечер» (з 7 жовтня по 5 грудня).
У січні 1919-го відродилася «Вечерняя газета», проте лише на… 3 дні, а її наступниця – «Вечерние отклики» радувала читачів менш як місяць.
Сторічний ювілей Кобзаря
Серед буденної тематики вечірніх київських видань знаходимо події, так би мовити, знакові. Приміром, відзначення сторічного ювілею Кобзаря 1914 року.
У «Вечерней газете» за 25 лютого читаємо (у перекладі):
«Ще напередодні у коридорах вищих навчальних закладів поширювалися прокламації із закликом до страйку 25 лютого з приводу заборони Шевченківських урочистостей. Об 11 годині почали сходитися студенти. Найбільше пожвавлення спостерігалося у Політехнічному інституті.
У Комерційному інституті після закінчення лекцій коридори були заповнені юрбою студентів, які зі співом Вічної пам’яті попрямували до виходу. Тут дорогу заступила поліція й козаки, які розганяли тих, що зібралися. Проте окремі групи студентів прорвалися до бульвару біля Золотих воріт.
Площа біля міського театру й частина Володимирської вулиці були заповнені студентами й зацікавленими міщанами, які до них приєдналися. Більша частина демонстрантів намагалася пройти до пам’ятника Богданові Хмельницькому, але тут їх зустрів великий загін поліціянтів.
Найбільша сутичка між студентами, курсистками, перехожими й поліцією сталася біля Золотоворітського скверу. Тривають арешти».
«Вечерняя газета» від 26 лютого:
«Учорашні заворушення серед студентської молоді тривають і сьогодні.
Першу спробу помічено біля будинку нового костьолу на Вел. Васильківській. Якраз правили службу. Несподівано до ксьондза підходить група студентів з проханням відправити панахиду по Т.Г.Шевченку. Ксьондз відмовляється.
Негайно через міську поліцію викликають загони кінної варти й півсотні козаків. До будівлі костьолу прибуває виконувач обов’язків поліцмейстера А.К.Ворончук, який керує діями поліції. Натовп повертає на Маріїнсько-Благовіщенську вулицю й прямує до Південно-Російського машинобудівного заводу, де сьогодні страйкують робітники.
Близько першої години дня з’являється сам пан губернатор М.І.Суковкін, який керує діями поліції».