На варті чистого повітря
Не туман стелиться містом, коли з лівого берега Дніпра дивишся на правий. Золоті бані Києво-Печерської лаври та Михайлівського собору ще пробиваються крізь сиву пелену, а от мальовничих пейзажів на історичних схилах стародавнього Києва вже не розгледіти. Ту дивну завісу над містом «тчуть» промислові підприємства і автотранспорт. Де в столиці легше дихається і коли відкривати кватирку, аби впіймати свіже і відносно чисте повітря, «Вечірка» дізнавалася від фахівців Центральної геофізичної обсерваторії (ЦГО) Мінприроди.
Чого лишень у столиці не виробляють – літаки, морські та річкові судна, екскаватори, високоточні прилади та верстати, ліки, харчові продукти і багато дечого іншого. Адже в Києві працює понад тисячу різногалузевих великих і середніх підприємств, які випускають необхідну країні продукцію, та водночас забруднюють атмосферу шкідливими викидами. У нашому місті дослідники налічили понад 500 підприємств, що використовують речовини-руйнівники озонового шару атмосфери. Їм доведеться замінити обладнання й устаткування на безпечніше. Неабияк «засмічують» повітря ТЕЦ, підприємства хіміко-фармацевтичної, машинобудівної, легкої, харчової промисловості та будіндустрії. Але найбільший забруднювач – автотранспорт: понад 80 відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу на його «совісті». Кияни змушені фільтрувати своїми легенями оксиди азоту, окис вуглецю, вуглеводні, сажу, сірчастий ангідрид, бензпірен. У лабораторії спостережень за атмосферним повітрям ЦГО ми дізналися, що бензпірен має канцерогенну дію першого класу небезпеки. Двоокис азоту погіршує дихання, спричиняє кашель. Фенол викликає нудоту, подразнює слизові оболонки. Формальдегід – загальнотоксичний, вражує центральну нервову систему, погіршує зір. Екологи запевняють, що для довкілля безпечніше використовувати як моторне паливо стиснений природний газ та скраплений газ пропан-бутан (про це «Вечірка» докладно розповідала 17 грудня 2003 року).
Найбільш забруднене повітря поблизу автомагістралей із насиченими транспортними потоками та їхніх перехресть (це, скажімо, Московська, Ленінградська, Бессарабська, Харківська площі, вулиці Олени Теліги, Юрія Гагаріна, Набережно-Хрещатицька, проспект Возз’єднання, Харківське шосе, бульвари Дружби Народів, Лесі Українки). Надвелика концентрація домішок у години пік, особливо о 19-20 годині. Тому провітрювати помешкання треба вже після двадцятої. У кілька разів чистіше повітря в Гідропарку, поблизу проспекту Науки. Не секрет, що більш забруднене повітря – в центрі міста, чистіше – в лісопаркових зонах, насамперед у західній частині міста.
Фахівці ЦГО відбирають проби повітря на 16 пунктах спостереження, облицьованих алюмінієвою плиткою і обладнаних лабораторіями. Перші спостереження в місті за станом атмосферного басейну розпочали проводити з 1965 року. Такі комплектні лабораторії визначають вміст в атмосфері 21 забруднюючої домішки. Проби відбирають чотири рази на добу. Якщо виявлено перевищення гранично допустимих концентрацій, то ЦГО б’є на сполох – негайно інформує про це Державне управління екологічної безпеки в місті Києві. Лише у Святошинському і Дарницькому районах через брак коштів поки що не облаштовано напівавтоматизовані металеві пости. Про це «Вечірці» розповіла начальник відділу спостережень за станом хімічного забруднення довкілля ЦГО Тетяна Бабенко. «Мисливці за кольоровими металами нівечать наші пости спостережень, а от замінити металеві будиночки нічим, бо вітчизняні заводи такої продукції вже не виробляють. Погоджуються хіба що на держзамовлення, – констатує Тетяна Бабенко. – Для нас це величезна проблема». Та навіть ті пункти, що є, вже технічно застаріли. На придбання нових бракує коштів.
Мінприроди виділяє на виробничі потреби трохи більше 30 відсотків від фінансування, необхідного ЦГО. Приміром, одна сорбційна трубка коштує вісім-десять гривень, а їх кожному з 16 пунктів потрібно щонайменше 50 на добу. Решту коштів пропонують «заробляти на аналізах» – обстеженнями, видачею висновків. За той мізер, який вдається заробити, прилади та інші основні засоби ЦГО не в змозі купувати. Працівникам лабораторії залишається лише сподіватися на зацікавленість і допомогу київської влади, хоча б фінансову. Бо марно покладатися на монстра – Міністерство охорони природи, яке розподіляє фінансування між своїми структурами і підрозділами. Від того фінансового пирога ЦГО дістаються крихти… Є кращий приклад – колеги-росіяни вийшли з підпорядкування подібного міністерства і одержали статус окремої держслужби, яку з бюджету фінансують напряму. Може, ЦГО також має шанс?
Оскільки пункти спостереження за станом атмосферного повітря працюють на потреби столиці, то логічно було б, якби міський бюджет взяв на себе частину фінансування. Але ні: казначейство не дозволяє, бо ЦГО підпорядковане загальнодержавній структурі. Що ж залишається? Лише деякі позабюджетні джерела, як, наприклад, міський екологічний фонд.