Марчук за порядок. Без люстрації
Колишній голова СБУ, прем’єр, секретар РНБО, міністр оборони Євген Марчук вирішив не йти на пенсію, а залишитись у політиці. Генерал очолив новостворену Партію свободи (ПС), що провела днями свій перший з’їзд (не плутати з партією «Свобода» Олега Тягнибока).
Удруге у своєму житті та вперше в житті незалежної України цей 63-річний політик став партійним. Хоча вплив на партії мав і раніше: за списком СДПУ(о) шість років тому пройшов у Верховну Раду, пізніше навколо нього як кандидата в президенти – члена «Канівської четвірки» – утворилася коаліція непотужних партій, а народження окремих із них, як то СДС й досі пов’язують з його іменем. На високих посадах перебував і при Кравчуку, і при Кучмі. Незважаючи на те, що перед президентськими виборами 1999 року «засвітився» навіть як опозиціонер. А торік теж одягнув помаранчевий шалик.
Віднині все зрозуміліше: Марчук – одноосібний лідер партії (серед однопартійців інших відомих імен не чути). У цьому є свій плюс для голови ПС. Якщо партія належатиме до передвиборного блоку на парламентських виборах, то, очевидно, не сперечатиметься за кожне місце у виборчому списку. Аби воно знайшлося бодай для іменитого лідера!
Попри це, Марчук заявляє: «Я хочу завести в парламент нових, сучасних, достойних людей». Він каже, що партія «виникла на хвилі Помаранчевої революції», тож переважна більшість її членів – з Майдану. Звідси, відповідно, й назва новоутворення.
У ПС розуміють, що за рік до виборів партію, яка почалася «з нуля», чекає жорстка боротьба. І хоча «поле битви» розкреслено на понад 100 секторів, закріпитися треба на своєму політичному плацдармі», – по-генеральськи чітко, іноді навіть різко, командним голосом наголошував голова партії. У тактичних планах – не атакувати одразу. А вичекати, коли «партії сумнівної ідеології й професій» зникнуть, деградують. Нову владу ПС підтримуватиме, бо «на сучасному етапі немає принципових розбіжностей із задекларованими нею цілями». Більше того – партія готова підставити владі своє плече, «візьме на себе той спектр проблем, який відповідатиме інтелектуальним, кадровим і організаційним можливостям партії». Однак «у разі відходу влади від узятих зобов’язань» ПС опонуватиме їй. Передусім ПС «активно протидіятиме щонайменшим проявам сепаратизму, зокрема, й під виглядом федералізму».
Євген Марчук знову, як і перед виборами 1999 року, гостро критикував владу Кучми. Навіть часів свого прем’єрства. Але найбільше – за фальсифікацію президентських виборів п’ять років тому та «гіперболізацію» спроб фальсифікації торік.
Але як і минулого разу, так і нині, після виборів Євген Кирилович знову йде якщо не у владу, то поближче до неї. Запевняє, що передбачав програш Януковича ще тоді, коли почалася передвиборна кампанія, а тому, мовляв, не піддався як міністр оборони на деякі вимоги керівників виборчого штабу прем’єра. А також, коли дізнався, що «ключові фігури обговорювали питання введення надзвичайного стану», то по телебаченню звернувся до спецслужб, аби запобігти кровопролиттю. Невідомо, чи прислухалася СБУ до аргументів колишнього свого керівника, але «одразу ж відреагувала на приведення до бойової готовності частини внутрішніх військ… і це вже заблокувало небезпечний розвиток ситуації». Марчук вважає, що Кучма «вимушений буде розповісти, як відбувалася Помаранчева революція, хто наполягав на застосуванні сили».
Водночас Євген Кирилович проти популістськополітичної неправової люстрації. Оприлюднення списків агентури спецслужб теж недопустиме, бо «це був би серйозний шок загальнонаціонального масштабу». Так вважає й інший відставний генерал СБУ Олександр Нездоля. Нещодавно він заявив, що оприлюднення списків агентури КГБ призведе до громадянської війни. Та інтрига залишається…