Європопулізм чи євроромантизм?

Україна та Європейський Союз нарешті таки підписали новий трирічний план дій, що, на відміну від попереднього документа, покликаний перевести відносини сторін на якісно новий рівень співпраці. Будемо відвертими: це менше, аніж хотіла б нова українська влада, але більше, ніж могла «витягнути» з Брюсселя влада попередня.

Європейці погодилися  на тіснішу взаємодію з Україною, та водночас чітко наголосили, що про членство поки що не йдеться. Передбачено активнішу співпрацю задля стабільності в регіоні, йдеться про укладання торговельних угод в межах так званої політики сусідства.

ЄС сприятиме Україні на шляху вступу до Світової організації торгівлі та в її намаганнях здобути статус країни з ринковою економікою. Також закцентовано увагу  на потребі співпраці у таких секторах, як енергетика, транспорт, охорона здоров’я, освіта, довкілля.

Проте, судячи вже з учорашніх заяв деяких європейських політиків, підписаний документ майже нічого не вирішує, адже і через три роки знову можна підписати щось абстрактне. У свою чергу, деякі українські дипломати, обізнані на практиці з адміністративними і бюрократичними лабіринтами європейських міжнародних установ, вважають оптимізм української делегації якщо не європопулізмом, то євроромантизмом. Оптимісти ж переконані, що ця зустріч – лише перша ластівка євроінтеграції, і вже через три роки можна буде підписати документ про  асоційоване членство, а також вивісити майже ідентичні українським прапори ЄС чи не на кожному подвір’ї.