Без Гавранчича нема перемоги
У четвер динамівці Києва в 1/16 фіналу розіграшу Кубка УЄФА не змогли на своєму полі здолати середнячка іспанського прімейро клуб «Вільяреал». Суха нічия на мокрому полі, відверто весняний футбол у виконанні наших та відверто захисний з боку гостей – ось як у двох словах можна описати цю важку гру.
Якщо дехто переконував у тому, що газон стадіону «Динамо» імені В.Лобановського цілком придатний для гри в цю пору, то футбольна форма обох команд яскраво засвідчила, що то не газон зовсім, а прикрите торішньою травою болото. До кінця першого тайму вже не було ні жовтих, ні білих, – усі були чорними. По перерві, щоправда, перевдяглися, однак зміна одягу не виявилась фортовою для жодної з команд, а до кінця гри усі знову викачалися по вуха. Сніг не переставав ані на хвилину, проте швидкості в матчі таки вражали. Особливо намагалися накрутити «біло-сині» – рідні стіни зобов’язували.
«Руйнувати на такому полі завжди легше, ніж будувати», – сказав після матчу наставник киян Йожеф Сабо, мовби виправдовуючись перед уболівальниками за результат. Хотілось би пана тренера запитати про інше: а куди подівся без сумніву найкращий гравець нашої команди минулого року Горан Гавранчич? У такій грі його напористість і вміння підключатися до атаки не завадили б. Але він залишився гріти лавку запасних. І за це також, гадаємо, треба виправдовувавтись перед глядачами. От і маємо нині, як то кажуть, що маємо.
Хоча «Вільяреал» побудував гру від захисту, як каже пан Сабо, та перший гольовий момент виник якраз біля наших воріт. На 16-й хвилині іспанці організували свою першу швидку атаку. Хосе Марі, відомий нам за виступами поряд із Шевченком у «Мілані», скинув м’яча грудьми під удар Лусіано Фігероа, і той, на нашу радість, з 10 метрів пробив просто в руки Шовковскому. Тривожний сигнал примусив «біло-синіх» грати, оглядаючись на свої тили.
Наші розкачувались хвилин десять, поки створили бодай щось подібне: Флорін Чернат навісив від правої бровки на лінію воротарського майданчика, і на неї відгукнулись Шацьких, Ринкон і Юсуф, але пробити не зміг жоден з них. Таких напівмоментів протягом гри було десятки, але з них перемоги не зліпиш. Хоча «Динамо» й мало перевагу, територіальну та ігрову, іспанський захист стояв непохитно. Особливо вирізнявся в їхній компанії досвідчений Кіке Альварес – відбивав усе, що летіло в бік штрафного майданчика і рішуче керував діями молодших «кабальєрос».
Фактично в першій половині гри забити кияни могли тільки один раз – наприкінці тайму небезпечно прорвався до воріт суперника бразилець Ринкон і м’яко відкинув м’яча на свого земляка молодого Клебера. Той з ходу пробив з кута штрафного, хоча й мав секунди для того, щоб краще прицілитись. Голкіпер «жовтих» не дотягнувся до м’яча, але той у ворота не потрапив. Загалом ударів протягом гри було вкрай мало. Іспанці в своїй лізі витримують і не такі «наїзди» від знаних ґрандів, тому спокійно пережили сумбурний натиск динамівців. І знову згадався Гавранчич, який дальнім ударом уміє застати зненацька воротаря суперників. А ще й за відсутності Валентина Белькевича, який захворів напередодні матчу, навіть нікому було зі штрафного вдарити.
Одразу після перерви рахунок знову мало не відкрили гості. Все той же ж форвард «Вільяреалу» Хосе Марі просто зобов’язваний був забити Олександру Шовковському, та нам просто пощастило – м’яч пролетів над поперечиною. Цей випадок допоміг іспанцям усвідомити, що їхні контрвипади можуть бути напрочуд ефективними. На 54-й хвилині зустрічі вони знову ловлять наших на обрізці. Знаний аргентинець Хуан Сорін мало не відкрив рахунок у матчі, пробивши головою з кількох метрів повз стійку динамівських воріт. Вихід на поле Маріса Верпаковскіса не додав гостроти в діях «біло-синіх», як сподівався Йожеф Сабо. Треба було змінювати тактику, а не виконавців. Тільки завдяки індивідуальним проходам окремих гравців нашої команди створювалася загроза біля воріт Рейни. Командної гри, найпаче комбінацій, домашніх заготовок, узагалі видно не було. Тренерський штаб «біло-синіх» відверто не вгадав, що за футбол запропонує їм наставник «Вільяреалу» пан Мануель Пеллегріні. Єдиний справжній момент у другому таймі – Діого Ринкон підкрутив у дальній кут і тільки на кілька сантиметрів не вгадав – знову повз стійку!..
Штурм воріт Рейни на останніх хвилинах змусив за серце хапатися й наших, й іспанських уболівальників. Але невміння долати захисні редути – хвороба всіх команд, які тренував Йожеф Йожефович. Тому перед поїздкою до сонячної Іспанії ми й маємо нульовий запас.