Книгозбірня імені Ольжича
Вона досить скромна, але її послугами користується чимало людей – із тих, кому потрібні книжки, яких немає навіть у значно більших книгозбірнях.
Мова про бібліотеку імені Олега Ольжича. Її cтворено 1994 року, коли відзначали 40-річчя загибелі українського героя в концтаборі Заксенгаузен. Справжнє ім’я і прізвище українського поета та археолога Олега Ольжича – Олег Кандиба (батько, відомий поет, мав псевдонім Олександр Олесь). У 30-ті роки минулого століття він повністю присвятив себе українській справі: стає членом ОУН, згодом очолює Культурну реферантуру організації. З початком Другої світової війни у складі похідних груп прибуває до України. У Києві організовує підпільну Національну Раду. В травні 1944 року фашисти заарештовують Ольжича у Львові, кидають до концтабору, де він і помер нескореним.
Отож, невипадково книгозбірня, заснована Фундацією Ольжича Інститутом археографії та джерелознавства імені М.Грушевського НАНУ, Інститутом історії НАНУ, прибрала ім’я поета й патріота.
Слово її директорові Олександру Кучеруку:
– Фонд бібліотеки імені Олега Ольжича створювався таким чином. Спершу сюди надсилали та передавали книжки. Це були видання діаспори та українські 20-30 років. Визначили тематику книгозбірні: «Україна в ХХ столітті». Відтак основні розділи – література про УНР, Другу світову війну, національно-демократичний революційний рух.
Читачів нам не бракує: бібліотека розрахована на науковців, аспірантів, інших дослідників. Тут і студенти-старшокурсники працюють над курсовими та рефератами. Останнім часом чи не найактивніші відвідувачі – з Академії внутрішніх справ. Тематика їхніх рефератів дуже цікава: постать Миколи Міхновського, який обстоював самостійність України на початку ХХ століття, мотиви творчості Олега Ольжича.
Спершу мали тисячу-півтори книжок, нині – до 13 тисяч. А ще ж газетний та журнальний фонди. Маємо унікальні видання. Наприклад, українську газету «Краківські вісті», яка виходила під час Другої світової війни. Чи ось книжка, написана Олегом Штулем, він же – Жданович, довголітній редактор газети «Українське слово». У листопаді 1941 року він видрукував брошуру – популярний виклад історії України. Тираж забрали представники похідних груп ОУН, які поширювали його по всій Україні. На Звенигородщині вона потрапила до одного місцевого вчителя, а він передав її учневі своєму, майбутньому колекціонерові української книжки у Москві Миколі Забоченю. У нього ця брошура і збереглася, а потім він подарував її бібліотеці.
Минулого року наша виставка «Автограф на книзі» подала їх кілька сотень. Серед власноручних написів – автографи п’яти генералів УНР, партріарха Мстислава, кардинала Любачівського тощо.
Фонд журналів також дуже цікавий. Наприклад, часописи, що виходили у так званих таборах ді-пі, переміщених осіб, у Німеччині по Другій світовій війні: «Арка», «Рідне слово». Люди, які на цьому розуміються, знають: це безцінні матеріали. Маємо чималий розділ літератури із історії церкви, спогади, щоденники, листи з кінця ХІХ століття до нинішніх часів.
Чи така несподівана тема: художники під час німецької окупації Києва. Маємо оригінальні документи, на основі яких було організовано виставку. Окремий розділ – україніка іншими мовами: польською, англійською, чеською, турецькою та навіть японською.
Серед переваг бібліотеки імені Олега Ольжича – оперативність обслуговування. Запити можуть бути несподіваними. Наприклад, який текст на пам’ятнику Тарасу Шевченкові у Вашингтоні?
Хоч як дивно, Україна ХХ століття найменш досліджена. Наша книгозбірня активно поповнюється: переважно це подарунки від авторів, видавців, книжки, перевезені з діаспори. Дуже вдячні Українському національному об’єднанню в Канаді, Науковому Товариству імені Шевченка у Європі, окремим ентузіастам, як-от Віра Смерека з Великої Британії. Маємо окремі видання і від сина Олега Ольжича Олега Кандиби, який приїздив до Києва.