Просять милостиню з дитятком напрокат
В останнє десятиліття дитяча безпритульність в Україні стала, якщо хочете, національною катастрофою. Згідно з державною (!) статистикою лише минулого року на вулиці опинилося 26,5 тисячі дітей. І близько 400 тисяч – покинуті напризволяще рідними батьками. За таке ставлення тата і маму суворо карають. На варті дитинства начебто стоїть ціла армія дорослих – маємо Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх: щороку до відповідальності притягують 20 тисяч батьків. А скільки разів у Верховній Раді слухали це питання. Одначе проблему дитячої безпритульності і злочинності в Україні з місця так і не зрушили.
Шокує те, що діти у нас дедалі частіше стають товаром: їх продають у сексуальне рабство, беруть напрокат задля організації жебрацького бізнесу. Саме останнє і стало темою обговорення на засіданні прес-клубу реформ у Національній спілці журналістів. Участь у розмові взяли Лілія Григорович – голова підкомітету з питань охорони материнства і дитинства Комітету Верховної Ради, Зінаїда Кияниця – заступник міністра у справах сім’ї, дітей та молоді, Володимир Музика – заступник начальника кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України, Роман Корнійко – президент Міжнародної благодійної фундації «Отчий дім».
Що правда, то правда – усі вони щиро переймаються проблемою. Одначе ходили довкола неї колами і не могли чітко відповісти, наскільки масштабним та поширеним в Україні є «жебрацький» бізнес і які заходи вживаються для захисту та реабілітації дітей, які стали жертвами такої індустрії.
Ніде правди діти, дитяче жебрацтво у нас прирівнюється до чітко налагодженої індустрії. Діти простягують руку і просять милостиню не з власної волі, а з примусу батьків (це свого роду сімейний бізнес). І роблять вони це кваліфіковано, відчувається, що їх до цього готували хороші режисери та психологи. Хто співає, хто молиться, хто плаче, хто викликає співчуття в оточуючих своїм каліцтвом. Коли дивишся на таких хлопчиків та дівчаток, серце кров’ю обливається і рука сама тягнеться до гаманця. І нікому не спадає на думку те, що за цим «театром» стоїть солідний дядько чи тітка, (президент фірми), який суворо стежить за тим, як працює наймана робоча (скорше рабська) сила.
Роман Корнійко розповів про малолітню Іринку, мати якої продала її циганам за ящик горілки. Над дівчинкою знущалися, як над худобою: били за непослух, не пускали ночувати в дім. Маленька рабиня намагалася втекти з цього полону, але її ловили і жорстоко карали. Якогось дня малу жебрачку знайшли під мостом працівники «Отчого дому» і вирішили її забрати – захистити. Дівчинка благала не робити цього, бо, мовляв, ті звірі вб’ють мене і вас. Іра переночувала ніч у притулку, а вранці під його дверима справді стояла зграя циганів, які погрожували спалити «Отчий дім».
Дівчинку врятували. Але скільки таких рабинь служать нині в жебрацькій індустрії, ніхто не підраховував.
Щоразу, коли бачу на східцях у підземному переході «мадонну-жебрачку» з немовлям на руках, моє серце стискається. Шкода дитини, що тихо спить на руках у мами. А втім, може, вона йому і не мама, бо нині задля такого бізнесу беруть немовлят напрокат. Так-так, не дивуйтеся, саме напрокат, як річ – телевізор чи холодильник. А не плаче немовлятко тому, що його напоїли снодійним чаєм, аби не відволікало «маму» від роботи. Олексій Лазаренко, полковник міліції, розкрив деякі секрети такого прокату. Виявляється, новонароджених, які раніше були під суворим контролем у пологовому будинку і РАГСі, нині не вельми-то обліковують. Вийшла породіля з дитиною за поріг і ніхто не наглядає, чи зареєструвала вона її, чи зверталася до дільничного педіатра. Саме таких дітей і беруть у горе-мами напрокат за символічну суму спритні «підприємці». І заробляють на прокаті непогано – до 200 гривень за день.
Пишу, і жах огортає душу, що таке страхіття можливе у XXI столітті. А ще моторошніше від того, що компетентні органи, та ж сама міліція, скажімо, в курсі справ. Усі знають – і всі мовчать. Та треба кричати «Ґвалт!», хапати за руку цього «бізнесмена» і тягнути до суду, щоб інші боялися таке робити. Наші відомства натомість ухвалюють рішення про захист дитинства і материнства. Тут уже самого припису прокурора замало!
...Завершилося засідання. Спускаюся у підземний перехід на майдані Незалежності і бачу на холодних східцях жінку з немовлям. Щось маю робити. Підійшла до міліціонера і показую йому на ту нещасну жебрачку. Він подивився на мене, як на дивачку. Мовляв, міліція і без вас розбереться. Потім таки зігнав жінку з місця. Ото й усе. А вона пішла на інші східці…