Зростання цін на ліки, останнім часом відбувалося то стрибками, то поповзом, сягнуло недоступних для більшої частини населення України висот. За останні три місяці середня ціна виросла трохи більше, як на 6 відсотків. Це означає, що на непопулярні ліки вона зросла незначно, а на вкрай необхідні – на 40 і 50 відсотків.
Нещодавно призначений міністр охорони здоров’я Микола Поліщук добре знає, що таке недоступні ліки, бо не раз утішав родичів прооперованих (він – один із найкращих нейрохірургів в Україні, професор, член-кореспондент Академії медичних наук), котрі не знали, за що купити рятівний засіб. Тому й задумав несподівано завітати до кількох столичних аптек і побачити, що й по чому пропонують тут людям. Міністр наголосив, що МОЗ не має права контролювати ціноутворення на медикаменти, але поцікавитися, що й до чого, може кожен громадянин.
...Далі все скидалося чи то на детектив, чи то на трагікомедію. Побачивши в залі теле- й фотожурналістів, завідувачка аптеки на Хрещатику, 24, Ірина Бородкіна (вона сама та колега довго не хотіли називати ім’я) почала нас виганяти. Після появи Миколи Поліщука та його заступника – голови Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення Михайла Пасічника дала нам спокій. Микола Єфремович найперше поцікавився, чи є необхідний набір ліків, без якого аптека не має права працювати, і скільки коштують ті, які є. З’ясувалося, що націнка на валідол, но-шпу, корвалол та інші ліки першої потреби – 30-35 відсотків, незважаючи на те, що згідно з рішенням Київського міського голови, не повинна перевищувати 25. Міністр зажадав від завідувачки переліку ліків першої необхідності й документів про закупівельні ціни на дорогі ліки – скажімо, церебролізин, одна упаковка якого коштувала 200 гривень. Завідувачка пішла за паперами і десь із півгодини не з’являлася, а дівчина за прилавком повторювала одне й те саме: «До закупівлі я стосунку не маю».
– Для міністра жодної інформації нема, то що казати про звичайних громадян, – підсумував Микола Єфремович. Якщо завідувачка так надовго сховалася, то переліку або нема, або його не хочуть показувати, – а цим має право цікавитися кожен. – Мені й без паперів зрозуміло, що в цій аптеці «накрутка» на найнеобхідніші ліки замість 25 відсотків – 30 і більше.
Вочевидь, у Києві не діє жодна система контролю за дотриманням аптеками постанов Кабміну і розпоряджень міського голови. І що це таке – щоб у аптеці не було звичайнісінької сірчаної мазі, дешевої і помічної? Звісно, дешеві ліки продавати невигідно, але законодавство зобов’язує мати обов’язковий їх перелік, без чого аптеки не мають права працювати.
Вочевидь, побачивши у вікно, що міністр і журналісти не йдуть, а влаштували на тротуарі імпровізовану прес-конференцію, Ірина Бородкіна таки винесла затребувані документи. Із них з’ясувалося, що на кожній упаковці церебролізину (на курс лікування потрібно щонайменше чотири), «накрутили» аж 56,25 відсотка; на чималій кількості ліків першої необхідності – далеко за граничні 25 відсотків. На запитання, що робитиме міністр із цим порушенням, Микола Єфремович відповів: «Аптека поруч із мерією, повідомимо про це неподобство міського голову – хай реагує. Регулювання цін на ліки за ринкової економіки – річ неприпустима, а контролювати, щоб аптеки дотримувалися державних законів і рішень місцевої влади, необхідно».
...Із Хрещатика ми вирушили на вулицю Богдана Хмельницького, 42, до аптеки № 27 КП «Фармація». Міністра, його заступника і ескорту журналістів тут ніхто не злякався. Документи всі показали – і про оптову закупівлю, і про перелік першої потреби. Торговельні надбавки тут не перевищували 25 відсотків. До речі, упаковка церебролізину коштувала у цій аптеці на 35 гривень (!) дешевше.
– І це – усього за якихось дві-три зупинки на маршрутці, – обурювався Микола Поліщук. – Уявіть собі, що робиться у віддалених районних центрах? Про села й казати нема чого – 9 тисяч їх, а це 13-15 мільйонів людей, які не мають не те що лікарів, а навіть фельдшерів і медсестер. Певен, – продовжив Микола Єфремович, – що навести лад на фармацевтичному ринку буде нелегко, якщо в самісінькому центрі столиці таке твориться, – але ми не відступимо. На завтра ж і запланували нараду з виробниками вітчизняних ліків. У планах – створення в Україні лабораторій біоеквалентності для визначення якості ліків та антибіотиків. Нині у мене на столі стоїть упаковка протипухлинного препарату, закупленого нашим МОЗом у Росії. На кожному флаконі напис «Стерильно», а кожен п’ятий-восьмий з упаковки відкривається одним пальцем без щонайменших зусиль. Хто міг закупити і зареєструвати такі ліки? І чому так грубо порушуються закони щодо продажу ліків? Сподіваюся, на ці та інші запитання українці невдовзі матимуть відповіді, які їх задовільнять.