Микола ПОЛІЩУК: «Ситуація з ліками невдовзі поліпшиться»

Зростання цін на ліки, останнім часом відбувалося то стрибками, то поповзом, сягнуло недоступних для більшої частини населення України висот. За останні три місяці середня ціна виросла трохи більше, як на 6 відсотків. Це означає, що на непопулярні ліки вона зросла незначно, а на вкрай необхідні – на 40 і 50 відсотків.

Нещодавно призначений міністр охорони здоров’я Микола Поліщук добре знає, що таке недоступні ліки, бо не раз утішав родичів прооперованих (він – один із найкращих нейрохірургів в Україні, професор, член-кореспондент Академії медичних наук), котрі не знали, за що купити рятівний засіб. Тому й задумав несподівано завітати до кількох столичних аптек і побачити, що й по чому пропонують тут людям. Міністр наголосив, що МОЗ не має права контролювати ціноутворення на медикаменти, але поцікавитися, що й до чого, може кожен громадянин.

...Далі все скидалося чи то на детектив, чи то на трагікомедію. Побачивши в залі теле- й фотожурналістів, завідувачка аптеки на Хрещатику, 24, Ірина Бородкіна (вона сама та колега довго не хотіли називати ім’я) почала нас виганяти. Після появи Миколи Поліщука та його заступника – голови Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення Михайла Пасічника дала нам спокій. Микола Єфремович найперше поцікавився, чи є необхідний набір ліків, без якого аптека не має права працювати, і скільки коштують ті, які є. З’ясувалося, що націнка на валідол, но-шпу, корвалол та інші ліки першої потреби – 30-35 відсотків, незважаючи на те, що згідно з рішенням Київського міського голови, не повинна перевищувати 25. Міністр зажадав від завідувачки переліку ліків першої необхідності  й документів про закупівельні ціни на дорогі ліки – скажімо, церебролізин, одна упаковка якого коштувала 200 гривень. Завідувачка пішла за паперами і десь із півгодини не з’являлася, а дівчина за прилавком повторювала одне й те саме: «До закупівлі я стосунку не маю».

– Для міністра жодної інформації нема, то що казати про звичайних громадян, – підсумував Микола Єфремович. Якщо завідувачка так надовго сховалася, то переліку або нема, або його не хочуть показувати, – а цим має право цікавитися кожен. – Мені й без паперів зрозуміло, що в цій аптеці «накрутка» на найнеобхідніші ліки замість 25 відсотків – 30 і більше.

Вочевидь, у Києві не діє жодна система контролю за дотриманням аптеками постанов Кабміну і розпоряджень міського голови. І що це таке – щоб у аптеці не було звичайнісінької сірчаної мазі, дешевої і помічної? Звісно, дешеві ліки продавати невигідно, але законодавство зобов’язує мати обов’язковий їх перелік, без чого аптеки не мають права працювати.

Вочевидь, побачивши у вікно, що міністр і журналісти не йдуть, а влаштували на тротуарі імпровізовану прес-конференцію, Ірина Бородкіна таки винесла затребувані документи. Із них з’ясувалося, що на кожній упаковці церебролізину (на курс лікування потрібно щонайменше чотири), «накрутили» аж 56,25 відсотка; на чималій кількості ліків першої необхідності – далеко за граничні 25 відсотків. На запитання, що робитиме міністр із цим порушенням, Микола Єфремович відповів: «Аптека поруч із мерією, повідомимо про це неподобство міського голову – хай реагує. Регулювання цін на ліки за ринкової економіки – річ неприпустима, а контролювати, щоб аптеки дотримувалися державних законів і рішень місцевої влади, необхідно».

...Із Хрещатика ми вирушили на вулицю Богдана Хмельницького, 42, до аптеки № 27 КП «Фармація». Міністра, його заступника і ескорту журналістів тут ніхто не злякався. Документи всі показали – і про оптову закупівлю, і про перелік першої потреби. Торговельні надбавки тут не перевищували 25 відсотків. До речі, упаковка церебролізину коштувала у цій аптеці на 35 гривень (!) дешевше.

– І це – усього за якихось дві-три зупинки на маршрутці, – обурювався Микола Поліщук. – Уявіть собі, що робиться у віддалених районних центрах? Про села й казати нема чого – 9 тисяч їх,  а це 13-15 мільйонів людей, які не мають не те що лікарів, а навіть фельдшерів і медсестер. Певен, – продовжив Микола Єфремович, – що навести лад на фармацевтичному ринку буде нелегко, якщо в самісінькому центрі столиці таке твориться, – але ми не відступимо. На завтра ж і запланували нараду з виробниками вітчизняних ліків. У планах – створення в Україні лабораторій біоеквалентності для визначення якості ліків та антибіотиків. Нині у мене на столі стоїть упаковка протипухлинного препарату, закупленого нашим МОЗом у Росії. На кожному флаконі напис «Стерильно», а кожен п’ятий-восьмий з упаковки відкривається одним пальцем без щонайменших зусиль. Хто міг  закупити і зареєструвати такі ліки? І чому так грубо порушуються закони щодо продажу ліків? Сподіваюся, на ці та інші запитання українці невдовзі матимуть відповіді, які їх задовільнять.