«…Довго чекав милості з неба»

Мирослава квапилася додому. Інтуїтивно відчувала, що сталося лихо, проте дивувалася такому хвилюванню, адже причин для занепокоєння нібито й не було: «Надійка з бабусею вдома. Що ж може з нею статися?»

Коли завиднівся її будинок, одразу підмітила тривожний знак – у квартирі не горіло світло, промайнула думка: щось таки сталося. Мирослава намацала ключі й направилася до дверей.

У коридорі було темно й тихо. Лише на кухні цокотів годинник. Рука автоматично потяглася до вимикача, а з уст тихенько зринуло ім’я дитини. Однак ніхто не відгукнувся, а її голос, тієї миті такий чужий і незнайомий, враз поглинула тиша. Мирослава не наважувалась увійти. До того ж, якась невидима сила виштовхувала її з квартири, а голос нашіптував, що треба тікати. Проте вона рушила вперед.

Раптом сильні руки здавили тіло. Мирослава заніміла, здригнулась, а потім збагнула – їй знайомі ці руки. Вмить пригадала, скільки разів дивилася на них, коли ті старанно й вправно майстрували. Як милувалася ними в щасливі години, а тепер, виходить, вони прагнуть знищити її. І раптом осяйнуло: потвора вже встигла заподіяти шкоди її донечці та матері.  Сама й не знала, звідки узялося стільки сили, аби випростатися з вбивчих обіймів. Звільнившись, кинулася до кімнати, щоб знайти донечку, але її там не було. Далі заскочила до ванної і те, що побачила там – ураз додало сивини. Надійка лежала з перерізаним горлом, а трохи осторонь у кутку, згорнувшись калачиком, навіки заснула Лідія Василівна. Не встигла бідолашна жінка й оговтатися, як вбивця знову кинувся до неї. Цього разу вона кричала, але боротися вже не було сил. Думки Мирослави кружляли навколо смерті.

Однак доля вирішила врятувати жінку. Її крики почули сусіди і кинулися на допомогу. Микола Іванович не поступався силою кривднику, тому швидко звільнив жертву. Злякавшись, вбивця кинувся на балкон і став погрожувати, що викинеться з восьмого поверху, якщо до нього наблизяться. Миколі Івановичу таки вдалося втягнути вбивцю до квартири, а Мирослава тим часом уже викликала міліцію.

За улесливістю – сама підступність

– Коли Мирослава купила в нашому будинку двокімнатну квартиру, одразу взялася за ремонт, адже приміщення після колишніх власників було занедбане, – розповідає броварчанка Надія Олексіївна. – Знайома порадила гарного майстра, який за свою роботу править не багато, але робить дуже якісно. Отоді-то вперше в цій квартирі й з’явився 27-річний Віталій. Мирославі він сподобався, а от мені чомусь не припав до душі. Лякали його чорні очі й звірячий погляд, який, здавалося, проймав до кісток.  Обличчя мав дуже гарне і таке незвичне, що коли один раз побачиш, не забудеш ніколи. Ось і зараз можу з найдрібнішими подробицями змалювати кожну його рисочку. Але поведінка юнака була дуже дивною, й мені чомусь здалося, що Віталій не хоче, аби його запам’ятовували. Як тільки заходила до Лідії Василівни, з якою дуже швидко знайшли спільну мову, одразу ховав обличчя й робив вигляд, що недочуває моїх запитань, особливо щодо його біографії. Про себе він вважав за потрібне повідомити лише те, що до столиці на заробітки приїхав із Закарпаття й мешкає в орендованій квартирі на Троєщині.

Із 5-річною  Надійкою Віталій напрочуд швидко знайшов спільну мову.  Вона частенько крутилася біля нього, аби погратися, а чоловік, здавалося, радів із того. Казав, що любить діток, але цю дівчинку – найбільше. Згодом  заробітчанин припав до душі й старенькій Лідії Василівні, до якої підлещувався розмовами про Бога. Вона була віруючою людиною, а він – учився в духовній семінарії. Якби ж тоді ця бідолашна жінка знала, що розмови про святе для Віталія були не більше, ніж пустими балачками. І за образом богослухняної людини ховалася справжнісінька потвора.

На вбивство пішов свідомо

На допиті затриманий Віталій розповів, що не просто так погодився робити ремонт у броварській квартирі. Чоловік свідомо зголосився майструвати, маючи на меті – пограбування. Якось у розмові з Мирославою довідався, що жінка планує купити автомобіль. Гроші вона мала від різниці з продажу старої квартири і купівлі нової. От саме тоді Віталій і збагнув, що настав його час багатіти.

– Спочатку я не мав наміру убивати, але потім збагнув, що по інакше не вийде, адже Лідія Василівна з дівчинкою майже постійно були вдома. Звичайно, важко було попервах змиритися з думкою, що доведеться позбавити беззахисних жінок життя, але трохи повагавшись, зваживши всі «за» і «проти», таки вирішив перебороти в собі страх і переступити межу дозволеного, – зауважив Віталій. – Вирішив, якщо не скористаюся з цієї нагоди, то ніколи в житті не зможу стільки заробити. До того ж я весь час заздрив. Не хотів все життя найматися на роботу за копійки.

Про Бога і біблійні заповіді, які колись старанно вивчав у духовній семінарії, Віталій роздратовано висловився, що доволі довго чекав милості з неба й втративши терпець, просто зневірився. Мовляв, не готовий усе життя бути жебраком-фанатиком, а запитання слідчого, чи кається у вчиненому, вбивця взагалі проігнорував. Проте у нього ще буде вдосталь часу, аби поміркувати над цим, адже за такий злочин загрожує довічне ув’язнення.

– Кожен п’ятий злочин у Київській області скоюють заробітчани, – повідомив начальник Центру громадських зв’язків ГУМВС у Київській області Микола Жукович, – Як правило мотиви злочинів однотипні: збагачення за будь-яку ціну.