Церква без «милиць»

Нечасто, мабуть, представники громадських – у цьому разі релігійних – організацій, а саме – члени Української міжцерковної ради – збирають журналістську братію, аби публічно солідаризуватися з рішенням уряду. Одним з перших рішень нового уряду – уточнимо. Зміст його простий: ліквідація Державного комітету України з питань релігій.

Інерція совкового мислення дойматиме нас ще довго. Як це так – без Держкомрелігій? Та поки чиновники старого штибу, закотивши очі до неба, багатозначно пророкували мало не колапс церковного життя в Україні, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко взяла та й підписала відповідну постанову. Серед членів УМР це викликало неприховану радість. Перебуваючи в такому от піднесеному настрої, 13 єпископів різних церков України склали дуже емоційний документ – звернення до президента, прем’єр-міністра і душпастирів, яке проголосив на прес-конференції координатор УМР єпископ Володимир Гарбар. У ньому міститься не тільки цілковита підтримка рішення уряду, а й ряд цікавих пропозицій. Наприклад, заклик до всіх християнських церков, в тому числі православних і католицьких, починати свої богослужіння з молитви «Боже великий, єдиний…» (У храмах УПЦ КП цією чудовою молитвою-піснею давно вже не починаються, але завершуються щоденні богослужіння – Ред.), провести 11 березня Національну президентську молитву благословіння за всі структури новопризначеної влади та за весь наш народ.

Щоправда журналістів насторожило те, що ні серед учасників прес-конференції, ні серед підписантів Звернення немає представників «найвпливовіших» конфесій України – Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), Московського (УПЦ МП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), Греко-католицької (УГКЦ), Римокатолицької церкви (УРКЦ), християн-баптистів, п’ятдесятників. Єпископ Володимир пояснив, що дехто відсутній, так би мовити, з технічних причин. Маленьким «каменем спотикання» стала для традиційних християнських конфесій і така, здавалося б, дрібничка: під час молитви «Боже великий, єдиний…» до храму пропонується вносити державний прапор. За словами єпископа Володимира, в Біблії ніде немає щодо цього застережень, але представники православних і католицьких церков виявилися не готовими до такого нововведення і вирішили вивчити питання. І потім, резюмував єпископ Володимир, що означає «найвпливовіші конфесії». Хто визначав міру цього впливу? Чи не почилий в Бозі Держкомрелігій, якому кучмівський режим давав вказівку штучно створювати Україні імідж «православної держави» (додамо: московсько-православної – Ред.)?

Хоча представників православних конфесій на прес-конференції не було, журналісти дізналися про них багато цікавого. Наприклад, про те, що УМР дуже буває непросто організувати спільну християнську молитву. Зрештою, доводиться її робити у трьох іпостасях – православній, католицькій і протестантській. Причому з усіх трьох конфесійних груп на спільній молитві має бути по одному представнику. Виникають труднощі суб’єктивного характеру, природа яких – взаємне несприйняття УПЦ МП і УПЦ КП (правда, УПЦ КП давно готова до діалогу – все впирається у виняткову «канонічну» затятість московського духовенства, яку єпископ Володимир, до речі, назвав смішною і незрозумілою). І тут на арену виходить сила, яку за інших обставин не дуже й беруть до уваги, – УАПЦ. У спільній молитві православ’я представляє архієпископ УАПЦ Ігор (Ісіченко). І це нібито усіх задовольняє.

Он воно що! Ось, виявляється, де знайшла свою місію УАПЦ, яка зараз «колеться» не тільки на рівні єпархій, а й парафій. А ми, наївні, сушили голови ще з 2000 року: що заважає об’єднатися УПЦ КП і УАПЦ, аби добитися визнання православних церков-сестер у світі, Вселенського патріарха? То невже роль «нейтрального» у православній Україні під час спільної християнської молитви – явища, між іншим, не такого вже й частого, – для архієпископа Ігоря та іже з ним вагоміша і важливіша за створення Української помісної православної церкви, якого вже зачекалися українці?

А поки що єпископ Володимир та інші протестантські єпископи констатують: Україна за всіма ознаками не є суто православною державою. «Милиці» у вигляді Держкомрелігій, на яких штучно тримався цей статус, відсутні.