Диво з ім’ям святої Катерини
Ім’я Катерина в мене завжди асоціюється з добротою, ласкою, а водночас – із якоюсь невимовною тугою. Це, певно, тому, що мало, зовсім мало – лише кілька років – побув під опікою моєї бабусі Катерини, з якою на схилі її літ здолав неймовірну подорож у 10 тисяч кілометрів. Коли її не стало, мені виповнилося лише сім. Жили ми тоді не десь на Чернігівщині, а на південному Сахаліні, у невеличкому селищі, оточеному кільцем високих зелених сопок. І ось там, на одній із них, бабусю й поховали (цвинтарів там не розміщують у долинах, бо тільки-но заглибишся в землю на метр, як починає просочуватися вода). Як просила мати бабусю не підпрягатися з нами в таку далеку путь, а лишитися в Україні коло середньої дочки! Аж ні – забажала побачити небачених сахалінських онуків дочки старшої, яка першою завербувалася туди із сім’єю.
Через кілька років увесь наш рід – до однісінького – повернувся назад, а бабуся лишилася лежати там, у далекій стороні… Мабуть, і могилка вже із землею зрівнялася – нікому доглядати. Тож тепер завжди з особливим хвилюванням заходжу до Катерининського бічного вівтаря Михайлівського Золотоверхого монастиря, по-особливому вдивляюся в обличчя цієї святої на іконах у інших храмах… І все згадую бабусю Катю, її казки, пісні й бувальщини. Колесо із шпичаками, на якому катували Катерину і яке стало символом цієї святої, нагадує мені бабусину прядку. Скільки довгих вечорів просиділа вона за нею, аби напрясти конопляних ниток для рушників, сорочок, ряден! Сім’я ж бо була величенька…
Коли ж цьогорічних різдвяних свят мені випало побувати в Єгипті на Синайському півострові, то, звісно, не проминув відвідати монастир святої Катерини. Діставалися сюди з Шарм-ель-Шейха кілька годин гірською пустелею: рожеві пагорби, схожі на щербет чи халву, пекуче сонце і лише де-не-де – деревця акацій та зелені кулі молодої верблюжої колючки. Щоправда, обабіч дороги кілька разів натрапляли на убогі селища кочівників-бедуїнів, які, кажуть, живуть із того, що розводять верблюдів та кіз і потайки вирощують у гірських долинах наркотичне зілля, торгуючи ним на ринках Каїру й Александрії.
…А ось і містечко, що також має назву святої Катерини. Це ім’я грецькою мовою тут часто можна побачити на вивісках, у назвах сувенірних крамничок, на іконах та медальйонах. Тепер і я матиму дерев’яну іконку із святою Катериною. Містечко – в долині, а до монастиря треба діставатися на гору: надокучливі бедуїни пропонують проїхатися верблюдом або ж авто. Але яка там їзда до такого святого місця, – звісно ж, ідемо пішки.
Я здійснив чимало подорожей по світу, але, зізнаюся, нічого подібного не бачив. Їдучи Синаєм, ми звикли до одноманіття то округлих, то шпичастих піщаних гір, до убогості флори (часом думалося: як нам усе-таки пощастило, що живемо в благословенному краї лісів, полів і рік, а не в цій німій пустелі), а тут – справжнє диво! В ущелині, немов між двох долонь (гори тут не піщані, а гранітні) – комплекс чудернацьких споруд, обсаджених кіпарисами, туями, оливами, навіть сливами та вишнями. Упродовж багатьох століть монахи возили сюди ґрунт, аби в пустелі створити оазу. Але, звісно, не цим прикметний один із найвідвідуваніших у світі монастир.
…Сорокарічний Мойсей покинув Єгипет і прийшов сюди, до гори Хориву. Тут він зустрів сімох дочок Йофора, які поїли свою череду із джерела (воно й досі збереглося у вигляді колодязя, розташованого біля монастирської церкви з північного боку; на знімку – внизу праворуч). Мойсей одружився з однією із дочок і сорок років прожив у сім’ї тестя. Пас худобу, очищав свою душу величчю і спокоєм синайської пустелі. Раптом Бог явився Мойсею у полум’ї Неопалимої купини (її теж можна тут побачити) і наказав йому повернутися до Єгипту й привести дітей Ізраїлевих до гори Хориву, щоб вони увірували в Нього.
Сюди, поближче до Бога й подалі від переслідувань римських язичників, кликала ця свята земля і перших християн. Починаючи із III століття ченці селилися групами, навколо гори Хориву (названої ім’ям Мойсея), біля Неопалимої купини. Живучи в печерах, збиралися коло неї лише в святкові дні, аби послухати своїх духовних наставників і отримати святе причастя. Після того, як імператор Костянтин визнав християнство релігією, за наказом матері імператора Єлени у 330 році було збудовано маленьку церкву, присвячену Богоматері, саме біля Неопалимої купини. А вже у VI столітті за наказом імператора Юстиніана зведено могутні монастирські стіни і чудовий храм, що зберігся донині. Це місце підтверджує свою святість ще й тим, що є свідченням шанобливого ставлення різних релігій одна до одної. Скажімо, 625 року сам пророк Мухаммед видав монастиреві охоронну грамоту, аби мусульмани захищали християн. Навіть у Корані згадуються святі місця Синаю. А в XI столітті, аби зміцнити лояльність мусульман, на території монастиря побудували мечеть. Покровительствували православним ченцям і правителі Османської імперії, і Наполеон…
Ім’я св. Катерини монастир Преображення здобув лише в XI столітті. Сама Катерина (до хрещення – Доротея) народилася 294 року в Александрії в аристократичній сім’ї. Була освіченою, вродливою, але після пізнання Христа вирішила стати його нареченою і поборницею християнства. Їй вдалося навернути в цю віру навіть римську аристократію і членів родини імператора Максимінуса. Після катувань її стратили, але потім тіло Катерини зникло: ангели перенесли його на вершину найвищої гори Синая, яку нині названо її ім’ям. Приблизно через три століття ченці монастиря, який вже було зведено тут, мали видіння, що повинні піднятися на гору, де лежать мощі Катерини, і перенести їх до церкви. Що й було зроблено. Історію мученицької смерті цієї жінки розповіли в Європі хрестоносці, тож вона від XI століття стала однією із найголовніших святих великомучениць. Віддавна перед нею прихиляються і в Україні – 7 грудня пошановують саме Катерину.
…Щонайперше ми відвідали сам храм, де якраз ішла служба. Знайомі лики святих, іконостас, мелодія церковних співів і вбрання священників ніби перенесли мене до київських храмів. Річ у тім, що монастир живе за класичними канонами східної православної церкви, а членами Синайського ордена ченців можуть бути лише греки. Аспиду церкви прикрашено чудовою мозаїкою Преображення Ісуса. Це найдавніша мозаїка православної церкви, яка недоторканою збереглася від VI століття. Тут що не крок – то найдавніша історія. Приміром, дерев’яним вхідним різьбленим дверям – 1400 років.
…Туристи ставлять коло образів свічки, зроблені із чорного воску. Поставив і я, за упокій бабусі Катерини Єгорівни і всіх родичів-небіжчиків. Не затримуючись, підходимо до мощей св. Катерини: злегка притуляємось губами до вмонтованих в ікону голови та руки й отримуємо від високого монаха із довгою білою бородою колечко із написом грецькою «Свята Катерина». Надворі нас чекає каплиця Неопалимої купини, найзагадковіше місце в монастирі.
«На початку долини було багато келій самітників, а ще – церква з кущем. Кущ досі росте і дає пагони, із нього Бог у полум’ї звернувся до Мойсея». Такий опис цього місця подає паломниця з Іспанії, яка відвідала монастир наприкінці IV століття. Уявіть, що все це має той самий вигляд і нині. До самої каплиці Неопалимої купини нам не вдалося потрапити (про її внутрішнє оздоблення, як й інші факти, я довідався у виданому монастирем пу-тівнику), а ось отим кущем над каплицею туристи можуть милуватися вдосталь. Саме над його корінням і зведено святий вівтар каплиці. Це рослина, схожа на ожину, яка росте на півдні: довгі колючі пагони вкриті дрібними листочками, а вгорі можна було розгледіти квіточки, що відцвіли і вже дали насіння. Наш гід Мустафа розповів, що це єдиний такий кущ на Синайському півострові. Ніде більше ця рослина не зустрічається. І хоч як намагалися пересадити пагони Неопалимої купини в інших місцях, жодна спроба не вдалася. Що ж, на те воно й диво: експортувати його не до снаги нам, смертним.
…Того дня ми ще довго ходили двором монастиря, потім піднімалися на гору, аби побачити його мов на долоні. Поряд на тлі синього-синього, без жодної хмаринки, неба, можна було розгледіти маленький хрестик на вершині пагорба. Він має ім’я Йофора: саме там жив тесть Мойсея із сімома доньками, а хрест увінчує зведену там капличку. Лише з вершини цього пагорба, нам розповіли, можна побачити дві знамениті гори – Мойсея і святої Катерини.
Мабуть, так велів Господь, аби бабуся моя, котра мала саме святу Катерину за ангела-охоронця, також упокоїлася на горі, за десятки тисяч кілометрів від рідної Чернігівщини. А мені, її онукові, за Божим велінням накреслено було пом’янути її саме в цих святих місцях 8 січня 2005 року…