Литвин зміщує центр тяжіння

Конструктив – нове слово-паразит спікера Володимира Литвина. У різних конфігураціях під час останнього з’їзду Народної аграрної партії він його вжив чи не десяток разів. Однак це далеко не основне, що змінилося в Литвині. А його зміни – далеко не єдине, чим здивував позачерговий з’їзд.

Хоча за протоколом президію потрібно обирати, на столі біля Володимира Михайловича заздалегідь було поставлено сім табличок і пляшок із мінералкою. В доцільності заготовок не варто сумніватися: протягом усього з’їзду всі пропозиції Литвина голосувалися одностайно. Принаймні так йому здавалося з висоти трибуни. Ті ж, хто ходив між делегатами, могли помітити, що далеко не всі підносили свої партквитки. Або підносили не зовсім упевнено. Між іншим, про те, що проголосовану президію треба запросити до почесних місць, Литвин згадав не одразу.

Рейтинги несподіванок під час з’їзду побила новина щодо призначення колишнього міністра освіти та науки і заступника голови СДПУ(о) Василя Кременя першим заступником держсекретаря. Несподіваний «зам» без пояснень просто зачитав звернення Президента, наче робив це роками.

Перейменування НАПУ на лаконічну Народну партію чекали давно. На думку її голови, це розширює соціальну базу партії. Досі електорат аграрників невигідно накладався на «територію» соціалістів. Тому «литвинівці» вирішили взятися за місто. На запитання, як тепер спікер пояснюватиме виборцям, що його партія – не клон Народно-демократичної партії Валерія Пустовойтенка, Литвин відповів: «Так само, як Костенко (голова Української народної партії. – Л.Я.) пояснював, що він не клон НДП. Монополії на назви в нашій державі немає». Володимир Михайлович неодноразово наголошував, що програму партії слід зробити конкретнішою, однак продовжував говорити про завчене: «боротьбу з корупцією», «сильну соціальну Україну» і «дієздатне місцеве самоврядування». Зараз ці новомодні звороти вживають майже всі політики, тому навряд чи нова програма суттєво відрізнятиметься від понад ста інших. Можливо, аграріїв слід було перейменувати на партію шанувальників Володимира Литвина? Адже її лідер – поки що єдиний «бренд» цієї інституції.

Роль миротворця наразі влаштовує спікера. Він постійно наголошував на центризмі й «серединній лінії політики» НП. Що конкретно він вкладає у ці поняття, Литвин не пояснював, але судячи з усього, це виглядатиме приблизно так: партія не заважає урядові втілювати ті ідеї, з якими вона згодна. А в опозицію, за словами Литвина, завжди можна встигнути. Своє ставлення до подальшої роботи з урядом охарактеризував як відмову від «критики заради критики і лояльності заради лояльності». На партію чекають серйозні зміни. І назва – це тільки перевдягання, як сказав Литвин, «на виріст». Найсуттєвіша реформа відбулася в ньому самому. Вихід із партії його заступника Михайла Гладія, «родоначальника» аграріїв, Володимир Михайлович прокоментував так: «Незамінних людей не буває. Подякуємо тим, хто багато зробив для партії. А далі час покаже». Схоже, роль посередника вже здається Литвинові нецікавою і він спробує випростати свою харизму на повен зріст.

Леся ЯРОШЕНКО

Одна булава на трьох

   
На з’їзді Ліберально-демократичної партії України обрали аж трьох співголів партії – Ігоря Душина (один із недавніх кандидатів у президенти), Сергія Крижанівського та Андрія Омельченка. А можна було б і п’ять... Мовляв, головне – не лідер, а ідеологія. Партія хоч із запізненням, але підтримала Помаранчеву революцію. ЛДПУ схвалює проведення узаконеної люстрації та реприватизації.

На парламентські вибори  ліберальні демократи мають намір іти самостійно і не підтримуватимуть ні владу, ні опозицію. Проте не виключають можливості блокування із іншими політичними силами. Але майбутніх союзників ліберали не назвали. Бо, на їх думку, в Україні більше немає партій, які по-справжньому дотримуються ліберально-демократичної ідеології.

Натомість ЛДПУ мають намір співпрацювати з колегами з інших країн, зокрема з  ліберальним інтернаціоналом. Але в жодному разі не з ЛДПР. Член координаційної ради ЛДПУ Володимир Климчик гостро розкритикував Володимира Жириновського, в якого немає нічого спільного ні з лібералізмом, ні з демократією. Хоча спочатку планували працювати з ЛДПР. Але тепер українські ліберали хочуть навіть якось змінити назву, аби її не ототожнювали з російською партією.