Слова, озвучені любов’ю
Нещодавно видана книга «Озвучена печаль» Ганни Чубач, яку висунуто на здобуття цієї найвищої в Україні премії, вже встигла отримати широкий резонанс і схвальні відгуки.
Це дуже важливо, бо я ніколи не погоджуся із думкою, що поезія – річ суто індивідуальна, має елітарне призначення. Ганна Чубач це спростовує і доводить, що сенс поезії, та й взагалі усієї літератури, – у людському спілкуванні. Поетеса це не лише стверджує, а й освідчується в любові читачеві:
Все починається з любові,
З малої стежки од воріт
Та ще од слова.
Того слова,
В якому твій
безмежний світ.
А освідчуватися у коханні завжди важко. Тут красивість і нещирість виявляються одразу. наш мудрий народ, як це ще раз засвідчило помаранчеве віче, розуміється на всіх тонкощах сучасного життя і чудово відрізняє добре від поганого.
Спілкування із читачем для Ганни Чубач – одна з найголовніших творчих потреб. Певною мірою читач і сформував її поетичну концепцію:
Народе мій,
твоя величність
Багата досвідом гірким.
З тобою думаю
про вічність...
Ось так, про здобутки письменника від сьогодення і до вічності намагається однозначно відповісти в «Озвученій печалі» Ганна Чубач. І недарма саме печаль вибрала поетеса для відповіді на це сакраментальне запитання. Адже печаль і щем – це не пригніченість і не сум. Це – філософське, що мобілізує своїми глибокими роздумами, почуття, про яке поетеса говорить:
Серед торжеств
земного раю
Мені печаль ця не нова:
Дві ночі ангели співають,
А в третю –
плачуть у слова.За композицією і тематикою нова книга поезій Ганни Чубач настільки сучасна і актуальна, що в деяких аспектах, здається, випереджає час, передрікає майбутнє нашого суспільства. А це ознака великого авторського обдарування не тільки як літератора, а й як філософа. Знову складається враження, що письменниця в процесі народження творчих задумів передусім дбає про свого читача. Вона пише:
Щоби волі не менше,
а більше,
Я пишу обнадійливі вірші...
А читач у Ганни Танасівни різний за віком і за вподобаннями. Про це свідчить широкий спектр її тематики. Відчувається, що поетеса – у світі неповторних природних образів. Її глибока думка зосереджує художнє слово на кожній живій рисі, на кожній живій клітині поетичного образу. Тільки послухайте, які прекрасні образи: Усі птахи мені співають зеленим голосом пісні... Як торкатися серцем, світ у серці болить... Утекла душа під зорі і у білому стоїть... Осінь не просто минає, // людям дарує плоди... Як тихі верби нахиляють груди, щоб у воді побачити зірки... І прихиляю небо журавлю... І ніч цвіркуном говорила... Слово слово жене, // хвиля хвилю колише... І як в росинці, у сльозі, моїй сльозі, всю ніч купався... Або така образна мініатюра:
Море-жінка
сміялося дзвінко.
Хмара-жінка
збирала дощі.
Доля-жінка
вплітала сивинки
В тихий сумнів моєї душі.
Уся поезія Ганни Чубач в «Озвученій печалі» співуча, народна і зрозуміла кожному. Авторка не мислить свого слова абстрактною субстанцією до якогось незрозумілого суб’єкта. Її твори мають конкретне призначення, суворо витриману сюжетну лінію, несуть смислове навантаження. У поетеси в книзі немає жодного безіменного вірша. Це також є характерною ознакою не висмоктаної з пальця, а мислячої, інтелектуальної поезії, яскравим представником якої сьогодні є Ганна Чубач. Послухайте, як мудро і образно звучать її слова:
Мене пісні придумали
у снах
І віддали служницею до Музи.
З особливою силою в однойменному з книгою розділі постає і співучий талант Ганни Чубач. Слід зазначити, що в цьому розділі представлено десять нових її ліричних авторських пісень на власні мелодії. Без пісні поетеса не мислить себе, «і вірить у пісню, як у молитву, серед зневір і сподівань», бо пісня для неї:
Це зусилля без принуки,
Це багатство без гроша,
Це коли таємним звуком
До людей летить душа.
Поезія Ганни Чубач проситься в людську душу, вона закликає жити в любові, яку і в радості, і в печалі озвучують слова-співчуття, слова-ствердження, слова болю і правди.