У кожнім вікні – по сонечку

Щастя – філософське поняття, тож кожен трактує його по-своєму. Для когось воно асоціюється з достатком, мільйоном у банку, а хтось почувається на його вершині, коли піднімається на вищий щабель у кар’єрі, комусь досить його крихти, а комусь завжди обмаль, хоча в долі всього по самісінькі вінця. Недавно я познайомилася з родиною Лузанів, – це мама, тато і троє дітей, для яких щастя одне на всіх. Діти щасливі, бо в них чудові батьки, а Ольга Миколаївна і Віктор Іванович тішаться не натішаться синами Іваном, Миколою та Андрієм.

Сини – то Божа благодать

Ольга Миколаївна не хотіла, щоб лікарі наперед сказали, кого ж принесе у їхній дім лелека. Була впевнена, що то має бути синочок. Так воно й сталося. Чого хоче жінка, хоче Бог. Хлопчик зіп’явся на ніжки і почав говорити, та так складно, що батьки аж дивувалися. Його улюбленими іграшками були книжки. Особливо вподобав «Щоденник» Миколи Терещенка – міг годинами гортати його сторінки і вдивлятися у портрети Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Григорія Сковороди. А у три роки навчився читати і перечитав усі книжки, які йому купували батьки.

– Книжки сформували не лише його світогляд, а й характер, – наголошує мама. – Він у нас інтелектуал і філософ. Має нахил до літератури, пише вірші та музику. А ось Миколка, молодший за Івана на три роки, – мовчун. У тата вдався. Не любить, галасу, метушні, обожнює тишу, спокій.

Лузани, живуть у центрі міста, до майдану Незалежності рукою подати. Але 12-річний Микола не вельми прихильний до його ритму. Для нього блаженство – тиша в кімнаті й хороша музика.

Два синочки – велика радість. А ще більшою вона стала, коли через рік після Миколки на світ з’явився Андрійко. Священик, який хрестив хлопчика, сказав батькові: «Сини – то Божа благодать». І ті слова стали пророчими. Андрійко навчився раніше співати, ніж розмовляти. То був справжній соловейко. Коли він виходив на сцену, зал затамовував подих.

Неначе народилися з сопілками

Ольга Миколаївна і Віктор Іванович педагоги за освітою: вона – учителька початкових класів, він – учитель музики. Тож тепер зрозуміло, чому їхні діти такі співучі, мають хист до музики. Адже мамині колискові виконувалися під супровід татової сопілки, баяну. А коли сини стали підростати, то й самі потяглися до сопілки. І невдовзі на концертах гаряче аплодували їхньому тріо.

Та сопілкою все не обмежилося. Іван уподобав бандуру, а за ним і молодші почали вчитися грати на ній. Наразі у квартирі Лузанів – два піаніно, три бандури, сімейство сопілок, окарина, гітара, баян, акордеон, синтезатор, губні гармошки – цілий оркестр.

– Були ще цимбали, – додає Віктор Іванович. – Позичені, правда. Сини люблять співати і не з-під палки, а із задоволенням відвідують музичну школу.

Іван учиться у 9-му класі музичної школи імені Миколи Лисенка. Пробує, як і тато, писати музику. Зібрав навколо себе гурт, який назвали «Стихія». Репертуар – важкий рок. Іван у гурті вокаліст, а також автор слів та музики. Мріє, аби хлопці грали не лише на електрогітарах, синтезаторі, бас-гітарі, барабані, а й долучили українські народні інструменти.

– У березні плануємо дати перший концерт, – не приховує радості юнак. – Сподіваємося, що наш гурт знайде своїх шанувальників.

– Ти мрієш стати професійним музикантом?

– Так.

– А я теж люблю музику, – приєднується до розмови Микола. – Дуже люблю бандуру. Однак, коли виросту, хотів би стати кухарем. Мені дуже подобається поратися на кухні.

– І щось уже вмієш готувати?

– Учора, приміром, робив деруни. Мамі дуже сподобалися. І картоплю можу посмажити, і салат зготувати.

Андрійко теж неабиякий майстер. Біля свого ліжка повісив шторку, провів світло і тепер вмикає його, не вилазячи з-під ковдри. Мама і тато з того лише тішаться.

«Дід – Іван, прадід – Іван і я – Іван»

Юні сопілкарі виходять на сцену у вишитих сорочках. У Івана й Миколи вони новенькі, а ось Андрієві дісталася трохи поношена, але він не обурюється.

– У цій сорочці виростали старші, – пояснює мама. – Це перша річ, яку заробив наш музика Іван, коли йому виповнилося лише шість років.

Хлопчик до того любив сопілку, що не розлучався з нею, навіть коли йшов гуляти на вулицю. Якось, на День Незалежності, вирішив зіграти на Майдані. Юного сопілкаря з усіх боків обступили люди – аплодували, хвалили, дивувалися. І під вечір у його торбинці було чимало грошей. Іван прибіг додому, швидко полічив заробіток і засмутився – не вистачає трохи, щоб купити на Андріївському узвозі вподобану вишиту сорочку. Сопілку в руки – і знову на Майдан. Врешті виручила бабуся, яка доклала кілька гривень, і в Івана з’явилася гарна сорочка.

У цій сім’ї цінують копійку і батьки, й діти. Хлопці збирають макулатуру і зароблені гроші віддають – мамі. А коли надумали щось купити, радяться. Недавно Андрій вирішив зробити мамі сюрприз, ні, не на день народження, а просто так. Із реклами  дізнався, що за 100 гривень можна придбати механічний кухонний комбайн. А саме його так не вистачає мамі. Спершу поговорив з татом. Той дав згоду, і мама не заперечувала, хоча й не знала, на що син має намір витратити гроші. Але була впевнена, що на вітер їх не пустить.

А зараз сини готуються до маминих і татових іменин – перешіптуються, чим би їх подивувати. Андрійко спече торт, Миколка приготує салат. Іванові доведеться вибирати подарунки, бо ж він найстарший. На цьому сімейному святі неодмінно буде багато музики, пісень, і якесь театралізоване дійство. Іван уміє це робити. Ще маленьким зіграв сопілкаря у кінофільмі «Кайдашева сім’я»

– У кого ти такий вдався?

– У маму й тата. А ще ж у мене були мудрі дід Іван, прадід Іван, тому і я – Іван.

Лузани мали неабиякий хист до пісні. І та пісня не замовкає, бо її підхопили сини, онуки, правнуки.

Вулики на балконі

– А ще мої діди були чудовими пасічниками, – веде далі Іван. – І наш тато вміє працювати біля вуликів. Одного року, коли ще не облаштували дачу, бджоли жили у нас на балконі.

– І нікого не вжалили?

– Це дуже мирні створіння. Якщо їх не тривожити і не дражнити, то вони не вкусять.

– А який мед смачний ми мали тоді, – додає мама, – густий, з кислинкою. Наші трудівниці збирали нектар з довколишніх акацій, лип, літали за ним аж на Володимирську гірку.

Одного разу, якраз перед Великоднем, рій вилетів з вулика й осів під дахом сусіднього двоповерхового будинку. Усі сусіди допомагали Віктору Івановичу збирати бджіл. Зараз вулики на дачі, і господар не дочекається весни, аби усією сім’єю поїхати в село, де стільки дивовижної краси довкола. Діти люблять відпочивати і поратися біля землі. Асфальт за вікном – то так буденно.

Бджоли для Віктора Івановича не просто захоплення, а порятунок. Вони неперевершені лікарі: вилікували від ревматизму і нині лікують його хворе серце. Сподівається, що котрийсь із синів перейме любов до цієї справи.

Проблему батьків і дітей не обминути

Тато і мама, повертаючись з роботи додому, дивляться у вікна своєї квартири і в кожному бачать сонечко – Івана, Миколу, Андрія. То велике батьківське щастя. Одначе не варто думати, що в цій сім’ї не виникає непорозумінь, суперечок, що вічна проблема батьків і дітей залишається за порогом їхнього дому. Мамі хочеться, аби сини слухали іншу музику, татові не подобається, що вони багато дивляться телевізор. У мові хлопців з’являється молодіжний сленг, і це також насторожує батьків…

– Головне – терпіння, вміння зважати на думку іншого, повага і взаєморозуміння. Бо ж ми такі різні, дарма що живемо під одним дахом, носимо одне прізвище, – каже Ольга Миколаївна. – Нас об’єднує любов, а вона все може здолати.

Діти свято шанують своїх батьків. Колись маленький Андрійко, якого тато ніс на руках, шепнув йому на вухо: «Дякую вам, тату, що ви вибрали для  нас таку хорошу маму». І землю свою вони люблять, як матір. Усі троє не раз побували за кордоном, із пластунами подорожували по Україні.

– Такої красивої землі, як наша я ніде не бачив, – каже Іван. – Я не розумію тих українців, які шукають краси, відпочинку в чужих краях. Треба спершу поїхати в Карпати, а вже тоді до Швейцарії, Франції, Італії. Усе пізнається у порівнянні.

Ось така родина мешкає в Шевченківському районі. Особлива вона? Начебто й ні. Просто щаслива українська сім’я. Торік її визнали найкращою родиною району.