Не такі, як усі
Аутизм – страшний діагноз. Хворі на цю недугу важко пристосовуються до життя. Вони не можуть безпосередньо спілкуватися з цим світом.
За статистикою, на 10 тисяч новонароджених – 15-20 аутистів. 70 відсотків хворих не мають друзів, а 95 відсотків ніколи не брали шлюбу.
Розумовий коефіцієнт аутичних дітей нерідко перевищує 70 балів за стобальною шкалою. Їх, як правило, цікавлять лише три сфери діяльності: музика, малювання, конструювання.
Марина Радченко за фахом старший викладач кафедри педагогіки та психології Київського національного економічного університету. Її синові Жені поставили діагноз аутизм. За словами Марини, якихось вад у своєї дитини вона не помічала до року. Несхожість з іншими дітьми почала виявлятися в дитячому садку.
Так сталося, що Марина з дитиною залишилася сама, практично на вулиці. Інститут, де вона працювала, тимчасово надав їй кімнату в гуртожитку. Залишати роботу, щоб доглядати за сином, не було змоги. Після проходження психолого-медико-педагогічної комісії Женю направили до дитсадка № 569 для розумово відсталих дітей. Там він перебував недовго – близько двох років, тому що потребував індивідуального нагляду. Залишалося тільки одне – інтернат.
Хлопчик потрапив до благодійного товариства «Джерела» та приватної «Школи життя» очолюють їх засновники – матері дітей з особливими потребами Р.Кравченко та М.Щибрик. У «Школі життя» він навчався до 13 років, потім була «Надія». Там Женя досяг непоганих результатів. Однак згодом хвороба загострилася і він змушений був лягти до лікарні. Нині Женя почувається значно краще. Але постає питання: який заклад може зараз відвідувати така дитина?
Розповідає Надія Геліон, начальник відділу соціального і правового захисту дітей Головного управління освіти і науки м. Києва:
– Аутичні діти дуже різні за своїми можливостями, розвитком, інтелектуальними здібностями. Але всі вони мають право на освіту. І тому, передусім, такі діти проходять діагностичне обстеження в психолого-медико-педагогічному центрі Головного управління освіти і науки, де і визначають тип навчального закладу й програму, за якою дитина навчатиметься та отримуватиме кваліфіковану корекційну допомогу.
2002 року на базі школи-інтернату № 7 було відкрито два класи для аутичних дітей. Також для них планують відкрити центр при тій же школі-інтернаті.
Як відомо, перехідний вік – це досить складний період у житті підлітків, тим паче підлітків-аутистів. Як допомогти їм? Передусім слід змінити ставлення суспільства до інвалідів. А ще потрібні кваліфіковані фахівці, які б ураховували всі особливості вікового розвитку і навчили таких дітей.