Плаче тепер білим цвітом…
Важко усвідомлювати й важко про це писати: не стало поміж нас великої співачки – народної артистки України, Шевченківського лауреата, повного кавалера ордена княгині Ольги, Героя України Раїси КИРИЧЕНКО.
...Думаю про неї і в серці щемно озивається її глибинно-соковитий, такий улюблений голос: «Плаче тепер білим цвітом…»
Гарна, мов горлиця, ставна, завжди в мережаних, у національному стилі оздоблених сукнях… Піснею вела нас туди, де «Дорога до матері», «Батькова оселя», «Кущ осінньої калини», «Хата моя, біла хата», «П’є журавка воду»… А як вбереться було в свій знаковий костюм «Козачка» й заведе свою коронну пісню: «Я – козачка твоя»… А коли так проникливо заспіває щемну «Мамину вишню», то затихає-завмирає зала, бо кожен тоді вертає думкою туди, де пора дитинства, любов’ю материнською зігріта:
Та не порадує літо
Душу мою молоду…
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду…
Воістину Берегиня української пісні.
На шляху своєї долі-пісні Раїса Опанасівна зустріла багато видатних поетів, композиторів. Для неї створювали пісні Дмитро Луценко, Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Анатолій Пашкевич… Ті пісні стали творчим обличчям співачки – класикою, найпопулярнішими шлягерами, які люблять люди різних поколінь.
Велика співачка торкалася душі не тільки нас, українців. Під час виступу Раїси Кириченко в Німеччині один із організаторів тих концертів плакав, не соромлячись сліз. Він потім зізнався, що хоч слів не розуміє, але спів Раїси Кириченко так розтривожив його душу, що сльози самі покотилися. «Співає вона про сокровенне, людське – про те, що й так розумієш, хоча не знаєш української мови», – сказав пан Пантке.
Сама ж Раїса Опанасівна розповідала мені під час зустрічі напередодні її 60-річчя: «Завжди і всюди відчуваю, як стежать за мною вікна рідної хати, як усе дослухається до мого серця, коли весною повертаюся з Києва в рідне село Корещину на Полтавщині. Там живу з весни аж до зими. Там така аура…»
Вона була ще й доброю оповідачкою. Говорила, як «по писаному».
Раїса Опанасівна залишила нам книжку про своє життя в пісні «Я козачка твоя, Україно» (літературний запис та впорядкування Анатолія Михайленка).
Каліграфічним почерком вивела на тій книжці:
«Дарую вам, люди,
На свята і будні
Ту пісню, що в серце
З дитинства взяла!»
Ваша пісня, незабутня Раїсо Опанасівно, буде з нами, як і Ваш, мов уособлення самої України, улюблений образ.