Як зупинити «напіврозпад нації»?
Аж ніяк не претендую на славу завсідника прес-конференцій, хоч певний досвід у цьому й маю. Та щось не пригадую, щоб за столом перед журналістами в прес-центрі агентства «Інтерфакс-Україна» сиділо шестеро учасників, таких різних за сферами занять і вподобань та й різних загалом. Троє науковців із Росії – академік РАЕН І.Гундаров, президент російського «Фонду відродження і розвитку вітчизняної культури» З.Кутейникова і керуючий директор ВАТ «Національний центр оцінки й атестації предметів колекціонування «Держава» І.Жаров. Надзвичайний і Повноважний Посол України у 8 країнах Південно-Східної Азії (ПСА) Ростислав Білодід. Почесний консул Республіки Ісландія в Україні Костянтин Мальований. Погодьтеся, серед такої колоритної (у доброму сенсі) публіки можна й загубитися. Та побоювання це стосується кого завгодно, тільки не лідера СПУ, народного депутата Олександра Мороза.
Цікаво було дізнатися, як відчайдушно береться російська наукова еліта за порятунок нації, якій уже в цьому столітті загрожує «напіврозпад», і що «проблеми ці в наших слов’янських народів спільні». Заінтригував Ростислав Білодід своїми спостереженнями щодо демографічного вибуху в країнах ПСА і значення у ньому культурно-відроджувальних програм. А що вже казати про Костянтина Мальованого, який своєю участю в прес-конференції компенсував відсутність щойно призначеного міністра культури і мистецтв України Оксани Білозір (щоправда, організатори висловили сподівання, що пані Оксана приєднається до роботи міжнародної конференції в готелі «Русь», запланованої того ж дня). А посланець Ісландії з українським прізвищем не тільки повідав про надзвичайно високий життєвий рівень і життєвий тонус ісландців (середня тривалість життя чоловіків сягає за 80, що перевищує відповідний показник у Японії), а й нагадав, що одним із перших на Майдані під час Помаранчевої революції з’явився транспарант «Ісландія.Так!», а делегація ісландських банкірів, котрі були тоді в Києві з діловою поїздкою, забажали затриматись в Україні й посприяти перемозі демократії.
Те, що сказав журналістам Олександр Мороз, можливо, було менш екзотичним і менш вражаючим, зате набагато ближчим для них. Лідер соціалістів зумів не тільки гранично актуалізувати прес-конференцію, а й значною мірою – прояснити, з якою метою зібралися ці різні і, здавалося б, роз’єднані і географічно, і за сферами діяльності люди.
Так, погодився Олександр Олександрович із паном І.Гундаровим, проблема вимирання нації, прирівняна за ефектом до Чорнобиля, на жаль, є і в Україні. І правильно зауважив російський вчений, що не в погіршенні медичного обслуговування, харчування і освіти, як і не в катастрофічному поширенні пияцтва і наркоманії основна причина щорічного зменшення кількості населення. У 80-ті роки минулого століття, наприклад, пили не менше. Та й гіподинамія нині не настільки поширене явище, як раніше – он як гасають, розриваються між двома-трьома роботами пересічні громадяни країн СНД, і не тільки слов’янських. Корінь зла треба шукати у психології, у морально-психічному настрої окремого індивіда і спільноти загалом – такого висновку дійшли російські науковці, проаналізувавши період, який вони чомусь називають «часом реформ». Роль культури і духовності у виправленні становища переоцінити важко. Усе це так. Але Олександр Мороз усе-таки не погодився з тим, що Україну російські колеги ставлять в один ряд із Росією і Білоруссю.
Він і присутні журналісти зайвий раз переконалися, що в Росії не в змозі поки що зрозуміти, збагнути того, що відбулося у нас в Україні після 21 листопада 2004 року. Росіяни ще перебувають у полоні викривлених уявлень про «купку підгодованих американськими апельсинами хлопчиків і дівчаток», які «погаласували на майдані». Навіть переконлива перемога Віктора Ющенка не розвіяла їхніх ілюзій, що це, мовляв, непорозуміння, що нікуди ми одне від одного не дінемося. А відтак І.Гундаров та інші не розуміють, що морально-психологічний настрій, про який ішлося, в українців нині якісно інший, ніж у білорусів і росіян в етнічному розумінні цього слова (бо ж настрої великороса і чеченця порівнювати некоректно).
Олександр Мороз підтвердив очевидне: Соцпартія при формуванні Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко виборювала портфелі, пов’язані саме з життєво важливими в соціальному плані сферами і напрямами діяльності. Він запропонував Прем’єр-міністрові України найближчим часом оприлюднити результати давно проведеного Всеукраїнського перепису населення. Чому їх приховував режим Кучми? Може, деякі показники і параметри змусять схопитися за голову? В усякому разі, лише спираючись на ці об’єктивні дані, лише знаючи, скільки в нас кого в Україні, можна рухатися далі й конкретними програмами і кроками виходити з прірви вимирання нації.
Як, усе-таки, підвищити життєвий тонус українців? Звісно, не чорнухою, що брудним потоком тече на наші голови з телеекранів і шпальт «жовтої преси» (отут ми з Росією поки що в однакових умовах), та й театр і художня література стараються не відставати. Олександр Мороз ще не забув нелегких повоєнних років, коли часто скалічені солдати поверталися додому на руїну і попелище, жили мало не в землянках, а в сім’ях було дітей по троє і більше… Адже була в них і їхніх дружин тверда і світла віра у поліпшення життя. А про який тонус можна вести мову, коли, тяжко захворівши, наш сучасник зі скромними статками опускає в безнадії руки і навіть не пробує боротися за життя, а діти його женуть самі мрії про вищу освіту і пристойну роботу?
Російські вчені не приховували вдячності Олександрові Морозові, який своєю участю підвищив рейтинг міжнародної конференції «Шлях до підвищення міжнародного визнання і відродження культури народів України». Адже такі заходи, з таким самим поєднанням Культури в найширшому розумінні зі здоров’ям нації, відбувалися й раніше в «часи реформ», але проходили непоміченими і, головне, без наслідків і конкретних результатів. І от перед учасниками конференції, здається, зажевріло світло в кінці тунелю. Може, помаранчеве?