Мають шанс ті, хто здивує
До «Євробачення-2005» лишилося кілька місяців. Про те, як Україна до цієї події готується, нині говорять мало. Щодо кастингового відбору кандидатів для участі в цьому конкурсі, то це ні що інше як чергова гра в демократію на Першому Національному телеканалі. Йдеться навіть не про досить посередній рівень виконавської вправності, сценічного іміджу учасників, здебільшого дилетантів, а про умови їхнього відбору за кількістю дзвінків телеглядачів. Адже в нашій країні телефонізація, особливо в сільській місцевості, за різними даними, не сягає й десяти відсотків. Тож про якусь об’єктивність годі й говорити.
Мають шанс на лідерство у змаганні відповідно до засад естрадної естетики, як правило, артисти, здатні викликати здивування публіки й запам’ятатися. Чи то унікальним тембром голосу, чи то вбранням, взагалі створюваним образним колоритом, нарешті, виконуваним твором. Усе це дуже важливо. На жаль, хоч «Євробачення» – це конкурс саме пісень, як декларує його статут, але перевага віддається все ж таки їх інтерпретаторам, що, втім, і не дивно. Бо в естрадно-музичному мистецтві велике значення має характер і форма подання пісні – номер. Тому з-поміж можливих претендентів на звання лауреатів хоча б першої десятки можна вирізнити небагатьох. Експерти і ЗМІ називають імена Каті Чілі (Катерина Кондратенко) з її неповторним тембром, виконавською манерою, репертуаром у стилі етно-рок; Ані Лорак (Кароліна Куєк) як український аналог таких американських соул-співачок, як Мерайя Керрі, Уїтні Х’юстон, Селін Діон; упізнаваного завдяки «дрібному» вокальному вібрато Святослава Вакарчука. Гадаю, в останнього шанси на світове визнання зросли, якби він перекваліфікувався на виконання зразків поп-, а не рок-музики. До того ж, традиційно мелодійних і в супроводі естрадно-симфонічного оркестру за прикладом, скажімо, Демі Руссоса або Філа Коллінза, чия вокалізація характерним тембральним забарвленням нагадує колоритний голос соліста «Океану Ельзи».
На мою думку, припускаємося помилки, не делегуючи Андрія Данилка в подобі горезвісної, але надзвичайно популярної не лише в Україні Вєрки Сердючки. Згадаймо лишень той факт, що вокально і музикально обдарований Олександр Пономарьов, як не крути, а таки поступився австрійському ексцентрику, як мовиться, без голосу і бездоганного слуху. А тому, що той виступив у жанрі естрадної клоунади із добре поставленим розважальним номером-атракціоном, чим і підкупив публіку.
А щодо численних звинувачень Данилка у примітивізмі, то, дорогий читачу, спробуйте згадати прізвище або бодай пісню з репертуару володарки Ґран-прі «Євробачення-2003» у Ризі. Оту Сертаб Еренер навіть у Туреччині погано знають, а ось у Тархана, який не переміг на «Євробаченні» – справжня слава. Річ у тім, що нинішній стан духовності людства формує й відповідний попит. А він – не надто вибагливий. «Євробачення-2005», гадаю, це вкотре продемонструє.