Дух підземель?
«Обережно, двері зачиняються. Наступна станція «Кловська». Потяг метро заходить до тунелю. Ті, кому треба, готуються до виходу, хоч названа станція не належить до надто людних. Моя станція – «Печерська». Тож і я десь на рівні підсвідомості фіксую, що долати щоденний шлях із роботи до дому залишається недовго…
Іноді, чи то зачитавшись, чи просто замислившись, пропускаєш повз увагу «металеву фразу», але те, що потяг заїхав до тунелю між «Палацом спорту» і «Кловською», визначаєш безпомилково. Як?
Річ у тім, що з деякого часу постійні й уважні пасажири стали помічати, що при в’їзді потяга до тунелю і під час подолання перегону в салоні відчувається дуже характерний і не зовсім приємний запах. Коли сильніший, коли слабший, але, як правило, він є, і це дивує. Особисто в мене він асоціюється із вологим ґрунтом, коли копаєш черв’яків для рибної ловлі. У когось в уяві може виникнути щось інше. Потяг добігає до «Кловської» – і запах безслідно зникає. І так щоразу.
Кажучи щиро, версії виникали різні, аж до екстравагантних. Наприклад, пригадалися перипетії з підземеллями Київської фортеці, про які «Вечірній Київ» писав у 2001 році. У підвалах, нагадаємо, було виявлено наглухо закриті труби великого калібру, що вели невідь-куди. Що, як це ходи до могильників, де енкаведисти часів сталінізму звалювали свої численні жертви? А зазначений тунель «Палац спорту» – «Кловська» є, мабуть, найближчим, можна сказати, прилеглим до музею «Київська фортеця». Цікаво, що в сусідньому тунелі «Кловська» – «Палац спорту» нічого подібного ніхто не відчуває. Сторонніх запахів у ньому немає.
Пояснення, які ми почули від відповідних служб Київського метрополітену, вичерпними назвати важко. Усе ж, вдалося з’ясувати, що попри ретельні герметизаційні запобіжні заходи, волога до тунелів подекуди проникає. Для її усування існують потужні насосні системи. За припущенням фахівців, неприємний сторонній запах у тунелі міг виникнути саме під час перекачування насиченого вологою повітря з одного глибинного рівня на інший.
Однак це просте пояснення мало проливає світла на природу самого запаху, його специфічність. І воно, до речі, не суперечить наведеній вище екстравагантній версії.
Можливо, фахівці метрополітену проявили б більшу зацікавленість у розкритті цієї «таємниці», якби запах являв собою хоч якусь небезпеку для пасажирів і персоналу. А мої суб’єктивні відчуття, певно, мають зацікавити істориків і краєзнавців.