250 іграшок зі своїм обличчям
У кожного з нас у дитинстві, безперечно, була улюблена іграшка. Кияночка Оля Лисенко, як і багато її однолітків, не могла навіть заснути без свого улюбленця – ведмедика. Можливо, тому тепер Ольга Василівна і виготовляє для дітлахів такі чудові іграшки, про які ми в радянські часи лишень мріяли…
Півники, колобки, коза-дереза, зайчики, корови – понад 250 незвичних, зі своїм «обличчям», іграшок. До речі, створюючи їх, майстриня насамперед прагне до відродження національних традицій. Нині в Україні промислове виробництво іграшок ледь жевріє. «А колись, – каже Ольга Лисенко, – тільки в нашій республіці 450 підприємств їх випускали.
Ольга змалку мріяла про професію вчителя української мови. Але так склалося, що вступила до торгового інституту, а згодом, як і її батьки, стала спеціалістом у цій галузі.
Якось Ольга Василівна побувала в Угорщині й познайомилася з виробниками таких гарних іграшок, яких ніколи не бачила. Тоді й вирішила, що і наші діти матимуть не гірші…
– Передусім хотіла вивчити історію іграшок в Україні, – розповідає Ольга Лисенко. – Але це було не можливо. Не було ніякої літератури. До речі, жоден навчальний заклад донині не готує дизайнерів-лялькарів.Тому мені спало на думку зібрати колекцію старовинних іграшок, яку назвала «Іграшки нашого дитинства».
Одного разу до майстрині принесли невеличку залізну скриньку, де були порцелянові ляльки, іграшкові меблі, посуд. Ця колекція кінця XIX– початку XX століття належала князям Шеховським. У роки Великої Вітчизняної війни ці іграшки врятували правнучку княгині від голоду: деякі з них вона обміняла на їжу.
– Нині я зібрала понад три тисячі таких шедеврів, – каже колекціонерка. – І тепер вони допомагають створювати у нас, а не лише за кордоном, сучасні українські іграшки, які з дитинства прищеплюють любов до країни, де народився…