Тут торгували і сіном

Сінний ринок існує здавна, можливо навіть за Київської Русі він тут був. Колись на нинішній Львівській площі  були Жидівські ворота і одразу ж за ними торгували кіньми, худобою, сіном. Звідси й пішла його назва Сінний ринок.

Але в XIX  столітті він змінив свій статус – тут здебільшого торгували всіляким краденим товаром. Це був ринок київських злодіїв. Чого тут лишень не було: від золотих прикрас, картин до баняків, грамофонів, молотків, черевиків. Тому-то й назвали цей ринок «блошиним».

Після революції Сінний став звичайним міським ринком, де торгували з прилавків (і з-під поли) продуктами, промисловими товарами і тими ж таки «блошиними» каструлями, пальтами, картинами, прасками. Як Центральний ринок він почав функціонувати 1958 року. Будували критий паві-льйон за проектом архітекторів Ф.Фрідліна і В.Кучера дев’ять років. Зовні він нагадував ангар (у підвалі – бомбосховище, яке збереглося й донині).

У залі площею 9 тисяч квадратних метрів розташовано 1200 торгових місць. По периметру другого поверху – балкон, до якого ведуть сходи на торцях торговельного залу. Ажурна конструкція покриття – із склоблоків. Одне слово, типова споруда радянського будівництва. Такою вона є й нині, бо ж за час експлуатації тут проводили хіба що косметичні ремонти, до капітального руки не доходили.