Заробіток не «морського вовка»
«Дід Мороз» – так кілька моїх товаришів прозвали одного нашого знайомого, який вже понад рік займається не ремонтом взуття, чому він вчився останні три роки, а звичайнісіньким піратством.
Точніше Валентин не є таким собі піратом – уособленням «морського вовка» – з пов’язкою на оці та шрамами на обличчі. Він займається звичайнісінькою торгівлею дисків поблизу станцій столичної підземки.
Річ у тім, що після закінчення технікуму хлопець тривалий час не міг знайти роботи за спеціальністю. Тому від безвиході і вирішив пристати на першу-ліпшу реальну пропозицію. У одній з рекламних газет прочитав, що приватне підприємство (назвемо його «100 амігос») запрошує на роботу продавців дисків. За роботу обіцяли до ста гривень на день.
Спочатку справи йшли як по маслу. Хоча дісталося йому не дуже прибуткове місце поблизу кінцевої станції метро «Академмістечко». Однак і в цьому були свої переваги: свіжий вітерець та сонце давали змогу почуватися майже як на курорті. Та й міліція тут не дуже надокучала. Лише іноді робила Валентину недбалі попередження. Мовляв, небажано торгувати у цьому місці. У колег же, які влаштувалися поближче до центру, розмови з міліціонерами були значно серйознішими.
Однак уже з жовтня минулого року чимало лотків цієї фірми було згорнуто, бо ніхто не хотів працювати подовгу на сезонній роботі. До того ж, майже щодня з прилавка зникало по кілька дисків – спритні молодики миттю клали їх у рукав або собі в кишеню. Вартість украденого також вираховували із зарплати.
Минулими вихідними мені довелося підміняти Валентина, який захворів. Через мороз люди рідко зупинялися біля нашого лотка. Несолодко працювати в таких умовах. Ледь розплющивши очі, я біг до хворого друга за товаром, щоб уже о восьмій розпочати робочий день, який тривав аж до сьомої вечора.
Тільки опівдні до мене підійшли перші клієнти, які, назвавши мене Толяном, попрохали поміняти їм учорашні два диски. Отже, перші чотири гривні (обмін одного диска, а саме з нього отримує прибуток продавець, коливається від двох до трьох гривень) з’явилися в моєму гаманці лише через чотири години стояння на десятиградусному морозі! Близько сьомої я передавав двом інкасаторам, представникам тих самих «100 аміго», 24 гривні. Коли почали підраховувати товар, я ледь не знепритомнів: у коробках не вистачало 12 дисків! А це ж 72 гривні! Довелося цю суму виплачувати зі своєї кишені… Оце так заробіток!
Але чому ж тоді тримається за це місце Валентин? Як з’ясувалося, він уже розробив цілу стратегію з продажу. По-перше, поруч із дисками він розмістив лоток з відеокасетами, на яких має додатково ще кільканадцять гривень. Крім цього, морози також почали приносити такі-сякі гроші. Придбавши великого термоса, підприємець відтепер, не лише себе, а й усіх, хто бажає, зігріває кавою. Куплений же кілька днів тому новий сідіром, що записує, дає змогу заробляти на зірках Голлівуду та російській попсі не лише його фірмі. Якусь дещицю отримує і Валентин, штампуючи нові блокбастери та комедії у себе вдома.