Олег Ольжич (1907-1944)
Поет, науковець, політичний діяч. Народився в Житомирі. У 1923 р. переїхав до Чехо-Словаччини, де на той час перебував його батько, поет Олександр Олесь. Закінчив філософський факультет Карлового університету в Празі (1929), в якому захистив докторську дисертацію, присвячену неолітичній мальованій кераміці Галичини (1930). Автор трьох поетичних збірок: «Рінь» (1935), «Вежі» (1940), «Підзамчя» (видано посмертно: 1946). Поет історіософічної інтуїції. Як науковець проводив археологічні розкопки на території Чехо-Словаччини, Румунії, читав курс лекцій з археології у Гарвардському університеті, був редактором «Збірника Українського наукового інституту в Америці» (1939). Член Організації Українських Націоналістів від часу її заснування (1929), очолював культурну реферантуру. У травні 1944 р. заарештований гестапо у Львові, знищений у концтаборі Заксенгаузен. Через таку політичну біографію тотально замовчуваний в Україні аж до здобуття незалежності. У 1994 р. під егідою «Фундації імені О.Ольжича» зібрано його літературний та публіцистичний доробок у виданні «Незнаному воякові».
Акваріум
На хмурих сходах зупинись на мить
Заглянути у казку баговинну.
Он промінь впав з-посеред верховіть
І засвітив його шматком бурштину.
На листя ти задивишся бліде,
На черепашку равлика прозору,
І в цю хвилину дівчина пройде
З школярським ранцем сходами нагору.
І ти вже знаєш: проминуть роки,
А ти ховатимеш, немов коштовність,
Води бурштин і убрання кратки, –
Однаково прекрасну невимовність.