Непримітно жив, непомітно зник
«Коли ми дізналися, що насправді сталося з Володимиром Петровичем, то спочатку жахнулися, потім пройняв сором, а згодом – почали дошкуляти докори сумління. Адже свідомо не вберегли від злої долі цю порядну людину, – розповідає мешканка будинку на вулиці маршала Малиновського Світлана Адамівна, – а він для нас нічого не шкодував. Позичав гроші, вечорами доглядав наших діток, коли ми занурювались у власні клопоти…»
Завжди тихий і трохи сором’язливий, він нагадував тінь. Нікому із сусідів не завдавав клопоту, нічого не просив, лише безкорисливо допомагав людям. Про себе, мабуть, ніколи не дбав, та й про нього ніхто. Тож, коли безслідно зник із власної квартири, нікого це не насторожило.
На старості літ Володимир Петрович не мав до кого прихилити свою сиву голову. Ні близьких, ні рідних. Жив одинаком, бо колись сповна відчув гіркоту зради коханої людини. Проте віри у людей не втратив. Говорив, що треба з повагою ставитися одне до одного, дарувати тепло, й тоді доля буде милостивішою. Одначе до нього вона все одно не була прихильною.
– Хоча ми й знали, що жив він як пенсіонер дуже бідно, але завжди в скрутну хвилину бігли до нього позичити грошей: знали – не відмовить, – розповідає інший сусід Борис Іванович, – майже всі користувалися цим, а от взамін, на превеликий сором, нічого не давали. Іноді підбадьорювали теплим словом, а от поцікавитися, чи є в нього що їсти, ніхто не спромігся.
Сусіди вважали, що роблять старенькому послугу вже тим, що хоч якось знаються з ним. Тому, коли одного разу він не з’явився на лавочці біля будинку, цього ніхто не помітив. У його квартирі стали порядкувати дивні молодики, але на це також незвернули увагу.
Повернувся додому на свою біду…
…У Корнинському водоймищі Попельнянського району рибалки знайшли труп. Експертиза встановила, що в загиблого численні переломи ребер й багато інших ушкоджень, тому у висновку значилося: «…смерть має кримінальний характер…». Почалися пере-вірки. Серед жителів Житомирської й прилеглих областей безвісті зниклих не було. Згодом таки було встановлено, що загиблий – киянин. Ним і виявився Володимир Петрович. Його квартиру хтось продав.
– Певний час сусідами Володимира Петровича були троє молодиків, що наймали квартиру поряд, – розповідає Лариса Миколаївна. – Нібито працювали таксистами. Кілька разів бачила, як вони спілкувалися з Володимиром Петровичем. Той радів, мов дитина, що має змогу поговорити з хлопцями про своє життя-буття. Мабуть, коли познайомилися ближче, збагнули його безмежну довірливість і задумали чорну справу аби заволодіти квартирою.
У ході слідства затримані в усьому зізналися, повідомивши деталі вчиненого злочину. Увійшовши в довіру до Володимира Петровича, зловмисники викрали документи на квартиру, які згодом підробили на свій копил. Старого ж якоїсь ночі в спідній білизні відвезли до лісу в Чернігівську область і залишили там напризволяще. Про лісові пригоди старої людини вже не дізнаємося. Але доля тоді його врятувала – вистачило сил дістатися до столиці. Голодний і холодний він посоромився звернутися по допомогу до когось із сусідів, не бажаючи обтяжувати нікого своїм горем. На свою біду відчинив двері власної оселі, де саме підписували угоду про її продаж.
Збагнувши, що коїться, Володимир Петрович закляк на місці, не в змозі проронити ані пари з вуст. Маючи вигляд жебрака, стояв і плакав на порозі. Та недовго. Не зчувся, як його уже везли в напрямку Житомира. Висадили біля якогось водоймища. Він довго дивився у воду, ніби бачив там усе своє життя. Напевне, і смерть, яку він спокійно зустрів. Покалічене тіло кинули у воду, а квартиру таки продали. Однак грішні гроші жодному із злочинців не пішли на користь. Усі купили собі по автомобілю, але незабаром розбили їх.
Після закінчення слідства, троє нелюдів постануть перед судом. Сусіди, як завжди, заклопотані своїм. За добрим Володимиром Петровичем нікому сумувати. Може, хтось і бачив, як його заштовхували до машини, але чи скажуть?
* * *
За офіційною статистикою такі злочини непоодинокі. Зазвичай до рук зловмисників потрапляють довірливі літні люди, які тепер у наш жорстокий час, виявилися незахищеними від підступності, бездушності.