Лезом по людяності

Кондуктор, уся в сльозах, бідкалася: «Ну, що за люди такі. І нібито не п’яні були, а такого наробили!»

Картина дійсно вражала. У салоні новенького, нещодавно придбаного містом тролейбуса, двоє молодиків нещадно порізали лезами дерматинове покриття одного з сидінь. За словами кондуктора, напаскудивши, можна сказати, на очах чомусь байдужих пасажирів, обидва зухвальці спокійнісінько вийшли з тролейбуса.

Дивлячись на пошматований поролон, що повилазив із-під порізаної оббивки, згадав, як кілька років тому, перебуваючи у відрядженні в Полтаві, бачив, що спотворена лезами ледь не третина м’яких стільців глядацької зали.

Але хіба тільки це є проявом незрозумілого вандалізму, бажання будь-що, без жодної на те причини скоїти зло, нашкодити? Хто з нас не бачив попалені кнопки в кабінах ліфтів, побиті ліхтарі у скверах, погромлені дитячі майданчики? А скалічені вікна тамбурних дверей у приміських потягах, розтрощені таксофони, розбиті урни для сміття? А як дратують примітивні, дурнуваті, напівграмотні написи, нашкрябані скрізь і всюди?

Тож що це за пошесть така? Епідемія вандалізму й безкультур’я загрозлива для держави й міста, які прагнуть долучитися до європейської цивілізації. Прикро те, що в суспільстві спокійно ставляться до такого безладу.