Колір, що зігрівав і збадьорював
Нашу Помаранчеву революцію – як реальний феномен – ще будуть осмислювати політологи, соціологи, культурологи. Власне, ця подія ще триває – в різних вимірах. Чимало тут певної містики, символіки і навіть казковості.
Перший тур голосування, 31 жовтня, – на день, коли, за уявленням християн, нібито нечиста сила особливо активна. На Заході це релігійне свято странсформували у своєрідний карнавал – Гелловін. Але нам було не так весело, коли зрозуміли: хоч Віктор Ющенко переміг, однак має бути другий тур. Багато хто відразу в даті проведення цього другого туру акцентував увагу на християнській символіці: 21 листопада – свято архістратига Михаїла, який об’єднав усе безтілесне Воїнство небесне у боротьбі з нечистою силою. І переміг сатану – скинув із неба. Однак людям доброї волі влада підкинула фальсифікацію їхнього вибору – і тому вони вийшли на майдан Незалежності. Відтак ми мали втретє довести наш вибір – і таки довели те, що було очевидним і після першого голосування. Але тут «закон жанру» вимагав сакраментальних трьох разів однієї тієї самої дії: як у казках, де славний лицар бореться проти зла і, звичайно ж, перемагає його.
Скрізь праглося бачити знаки очевидної перемоги. І хіба мало див чинилося просто на наших очах? За такої неймовірної щільності людей на Майдані, скрізь (і на підступах до нього, на вулицях та в метро) панувала добросердечність і толерантність. Уже не кажу про щирість та щедрість киян, котре, як могли, годували, зігрівали приїжджих, забирали їх до себе на ночівлю. Елегантна революція – добре сказав Віктор Ющенко. «...Пора нам уже пробудитися від сну... Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, вчиняймо доброчесно, не в гульні та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах», сказано-бо у Книзі.
І тут я ще наголосила б на феномені якоїсь дивної гармонії, поєднанні начебто непоєднуваного. Помаранчевий колір з одного боку став кольором «ідеологічним»: символом нової України, символом вільного вибору нового – народного – президента. Помаранчеві стрічки були скрізь: на антенах автомобілів, на парканах і деревах, на... хвостиках песиків та котів. І це не принижувало «ідею», а навпаки – наближало її, так і хочеться сказати, до народу. Особливий магнетизм жовтогарячого кольору, його оптимістична символіка справді зігрівала і збадьорювала.
Крім усього іншого, Помаранчева революція повернула багатьом речам їхній чистий, реальний зміст: Гімнові України, співаючи який, плакали студенти і елегантні киянки, синьо-жовтому стягові нашому, українському слову і самому поняттю Україна, якою, нарешті, пишається наш народ.