Ніколи не була ідеалісткою
Цікаво буває повертатися до подій давніших: вони набувають принципово нового значення. 25 жовтня 2001 року я записала розмову з Юлією Тимошенко, окремі її висловлювання постають нині як пророчі.
– Юліє Володимирівно, а як ви потрактуєте відомий біблійний вислів про те, що всяка влада – від Бога?
– Ми ж не знаємо Божих планів на рік, на тисячоліття вперед. І, може, нині Україні потрібна саме така влада, яку маємо, щоб усі негаразди і кривди стали видимішими, рельєфнішими. Аби ми відчули якнайсильніше, що так далі жити не можна. Що маємо зробити якісний ривок уперед. І навіть стати прикладом для інших країн.
– Чи не є це політичним романтизмом?
– Переконана: Україна покликана виконати свою історичну місію – дати світові новий приклад побудови справедливого суспільства. Так, справедливість має панувати в усьому: економіці, політиці, загалом суспільному житті.
– Це нагальна потреба, звичайно. Та гасла побудови такого суспільства на тлі нинішньої реальності здаються, вибачте, красивими словами, далекими від життя. На жаль. Ви – ідеалістка?
– Я ніколи не була ідеалісткою. В житті завжди займалася лише практичними, прагматичними речами. Ніколи не переймалася утопіями. Реальна мета і реальне її досягнення – ось чим завжди переймалася. Подумайте: колись космічні польоти здавалися чимось абсолютно нездійсненним. Нині – ми свідки втілення того, що й не уявлялося. Коли реальністю стало чимало з того, що видавалося нереальним – наприклад, штучний інтелект, ліки від невиліковних раніше хвороб тощо – невже ми не зможемо зробити людське суспільство справедливішим?
Мені здається, назріла нагальна потреба в принципово новій моделі суспільства. Я б умовно назвала її прагненням до соціальної справедливості. Справедливість – це певна гармонія у стосунках між людьми, між соціальними групами і між державами. Ми повинні бачити й прокладати дуже професійно й прагматично шляхи виходу із цього кризового на всіх рівнях стану суспільства.
– І ви справді бачите конкретні, реальні шляхи?
– Повинен здійснитися якісний прорив. І він, переконана, здійсниться саме в Україні. Так, Україна попри все займає особливе місце у світовій цивілізації, вона не раз відігравала унікальну роль. І я вірю в її нову місію.
Після розпаду СРСР ми не пішли одним із тих шляхів, які існують нині. Деякі пострадянські держави некритично обрали азіатський шлях, інші – європейський. Україна залишилася у стані невизначеності. Рівень справедливості упав до критичної межі. Брутальність на всіх рівнях стає абсолютно неможливою. Україна приречена вирватися з цього стану безвиході. І для цього не потрібні тисячоліття. Передусім – якісний духовний прорив, духовне очищення.