Газету продавали на «Піжон-стріт»

Жодна газета довго не протримається, якщо вона не має своїх шанувальників або, як то кажуть, свого читача. Сам факт довгого існування «Вечірки» свідчить, що такий читач у газети є. Найкращим підтвердженням цього – численні звертання киян до газети через наболілі справи, гаряча телефонна лінія, безліч листів з подяками за допомогу, або за добре написані цікаві публікації.

Сьогодні ми зустрічаємося з киянами, читацький «стаж» яких сягає півстоліття і навіть більше.

Боролися за безперебійне обслуговування, а що з того вийшло…

 

– До Києва я приїхала з Мічуринська, де жила до шлюбу, – згадує Галина Іванівна Крат. – Столиця України, її краса й велич, її театри дуже мене вразили. Газета «Вечірній Київ» одразу стала нашою родинною. Ми з чоловіком, молоді спеціалісти, були не дуже забезпечені, але передплатити «Вечірку» вирішили неодмінно. Мій чоловік Віктор систематизував і зберігав матеріали про розвиток Києва, про забудову масиву Березняки (тут ми 1972 року оселилися), про міське господарство, зокрема про роботу транспорту (він усе життя присвятив міському електротранспорту). Мене цікавила історія Києва, нариси про киян. У нас ще й досі зберегаються ці вирізки. Пожовклі, вигорілі, часом  зім’яті, вони й надалі виконують свою просвітницьку функцію.

З перших днів осені 1967 року я почала працювати в трамвайному депо ім. Т. Г. Шевченка. Пам’ятаю, як у березні 1968 року робітники заводу «Арсенал» (їх звернення було надруковано у «Вечірньому Києві») виступили із закликом гідно зустріти 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Можливо, для когось це нині видасться смішним, але мені приємно згадати оте всенародне соцзмагання. Наші транспортники змагалися за безперебійне обслуговування  киян і гостей міста, за економію електроенергії й дбайливе ставлення до рухомого складу. Всюди відчувався трудовий підйом. Таким було наше життя. Тепер, на жаль, нами керує не ентузіазм, а лише гроші, а це  не одне й те ж саме.
Нині газету, на жаль, не передплачуємо, тому що погано налагоджено доставку пошти, скриньки відкривають, пошкоджують, а пресу крадуть. Купуємо «Вечірку», хоча не завжди можна знайти свіжий випуск у кіосках.