«Маленькі романи» великої прози
Відрадно, що поміж кандидатів на таку високу відзнаку – і наша колега, оглядач «Вечірнього Києва», письменниця Галина Тарасюк за прозові твори – «Любов і гріх Марії Магдалини», «Базарний роман», «Гаспид і Маргарита», «Покоївка», «Дама останнього лицаря».
«Любов і гріх Марії Магдалини» – вибране з прози і поезії. Сюди увійшов, зокрема, і роман «Смерть – сестра моєї самотності» – перший в українській літературі твір про період перебудови, розпаду СРСР і оксамитову революцію 1990-х. Авторка простежує Україну на зламі епох і формацій через долю літераторок – Лариси Кириченко, репресованої за націоналістичні ідеї, і її візаві Олександри Ясинської. Цей твір можна назвати і політичним бестселером, і романом кар’єри, і сповіддю непересічної особистості, якій у погоні за кар’єрою довелося пройти згодом усі кола пекла і чистилища, щоб, нарешті, знайти себе у новій Україні.
А «маленькі романи» Галини Тарасюк «Гаспид і Маргарита», «Покоївка», оприлюднені в журналі «Березіль» за 2002 рік, – це українська «дияволіада», точний зріз суспільно-політичного життя наших днів, своєрідна рецензія на той театр абсурду, в якому, на жаль, ми всі брали участь і водночас були глядачами. Твори жорсткі, навіть жорстокі, але стиль «абсурдного реалізму», як сама авторка визначає своє письмо, дає їй змогу зазирнути в найглибші глибини (нурти) життя народу і душі кожного з нас, препарувати суспільство з низів до верхів. Ці твори, безперечно, стали здобутком української белетристики останніх років.
«Базарний роман» був видрукований у журналі «Кур’єр Кривбасу» 2003 року й викликав широкий розголос не тільки завдяки «модерній формі» тексту, а й тим проблемам, яких авторка дісталася своїм пером. Героїня – базарна торговка, яка одверто виповідає складну, гірку і трагічну історію свого життя. Власне, це сповідь кожної жінки з народу, яка, незважаючи на те, яке багно їй довелось перейти, зостається при розумі, честі й совісті. Навіть відкриває у собі талант до малювання.
«Дама останнього лицаря» – збірка новел, виписаних майстерно, точно, філігранно і знову ж – жорстко, як сама правда життя. Герої книги – люди різного віку, різних професій, соціального статусу – від бомжів і покинутих дітей до високопосадових дам і чиновників. Але всім їм однаково незатишно на цій землі, бо одні – призвідці політичного і економічного бедламу, інші – жертви, але зв’язані тісно одним ланцюгом. Авторка змушує читача робити висновки самому, шукати сенс людського буття, шлях до себе такого, яким його замислив Господь.
Добре, що всі ці твори, незважаючи на відображену в них жорстоку правду, пронизані гуманізмом і вірою в людину, яка може знайти в собі сили, щоб перебороти обставини і побачити високий сенс свого земного буття.