Пані за кермом
Жінка за кермом – відколи? Ще 1888 року дружина Карла Бенца Берта самостійно проїхала 180 кілометрів. Отже, я вирішила звернутися до кількох жінок, які водять авто. А також з’ясувати, як ставляться чоловіки до пані за кермом. Відомо, які анекдоти ходять про так званий жіночий стиль водіння. «Жінка за кермом – потенційний убивця!», або: «Це мавпа з гранатою!». Але жінок за кермом стає все більше.
В Україні жінки купують до 24 відсотків усіх авто. Нині 70 відсотків учнів автошкіл – також жінки. Вважається: дизайн моделі для прекрасної статі важливіший, аніж потужність двигуна. Та нині вони більше уваги приділяють технічним параметрам і системі безпеки. А стосовно форми – обирають і агресивні, що має підкреслити статус власниці.
Цікаво: одні жінки-водії демонструють свою стать спеціальним знаком-туфелькою. Інші категорично проти потурання. Що більше жінка схильна до гендерних стереотипів, то гірше вона водить авто. Експерти свідчать: з вини жінок стається значно менше тяжких ДТП, аніж з вини чоловіків. Також визнано, що загалом жінки краще за чоловіків керують авто, бо відповідальніші.
За кермо – раніше б!
Послухаймо самих жінок.
Оксана Дюжер, координатор шведсько-української програми ґендерного партнерства «Ольга&Олег»: «У тата був «Москвич», і він заохочував мене водити авто. Мені теж хотілося бути мобільною. Студенткою пішла на курси водіїв. Та коли складала іспити, була вагітною. Тож мої водійські права чекали свого часу. 1997 року купила старе авто. І вирішила для впевненості взяти десять уроків водіння в інструктора. На цій машині з буквою «У» поїздила якийсь час. Нині маю інше авто, а старе знадобиться для доньки Насті. Вона, як і я, студенткою-п’ятикурсницею пішла на курси водіїв.
Слово – доньці Анастасії: «Обожнюю водити автомобіль! Відчуття, коли вперше рушаєш із місця, незабутнє! Я стала фанатом водіння! Після другого практичного уроку інструктор сказав, що керую машиною краще, ніж мої однолітки-хлопці. Вислів «Жінка за кермом – стихійне лихо» – цілковита нісенітниця. Відчуваю себе впевнено серед «мерсів» і КАМазів. І пішоходи підбадьорливо усміхаються!»
Продовжує Оксана: «Чоловік, який висловлює таку «народну мудрість», почувається задоволеним. Я готова дати відповідь, бо стежу за статистикою: минулого літа в Україні на 30 відсотків ДТП сталося більше, ніж позаминулого. Представники Державтоінспекції інформували, що хоча жінок-водіїв менше, ніж чоловіків, та, коли порахувати пропорційно, аварій, спричинених жінками, набагато менше, ніж тих, де винними є чоловіки.
Чоловіки кажуть, що жінкам треба водити машину агресивніше. Мовляв, коли кермуєш надто обережно, це небезпечно. Я не критикую чоловіків, та саме вони здебільшого створюють непередбачувані ситуації.
І ще таке. Відомо, як у Києві важко влитися в потік із бічної траси. Жінка жінку завше зрозуміє: одним поглядом попросиш, аби поступилася. А коли чоловік за кермом, то просто ігнорує тебе. Саме чоловіки – їх поки що більше – диктують манеру їзди. До речі, у поведінці на автостраді помітні наші ментальні особливості. Порівнюєш після того, як побуваєш за кордоном. Ось у Канаді рух автомобілістів дуже добре організовано, немає метушні, кожен чітко тримається смуги. Водій авто ніколи не заїде на смугу для велосипедистів чи автобусів. А в нас обганяють, аби на два метри вирватися вперед. Один канадець зізнався, що не наважився б їздити в Україні. Поведінка наших водіїв – спосіб самоствердитися. Як сказала знайома вчителька: крутий автомобіль переважно в того, хто був «двієчником».
У Франції, де часто буваю, сподобалося, як організовано перехрестя. Там – клумби: перехресть під кутом 90 градусів не лишилося, а саме через це найчастіше трапляються аварії. Загалом у Західній Європі все зроблено для того, аби уникнути аварійних ситуацій. А щодо кількості жінок за кермом, то вона вже давно зрівнялася з кількістю чоловіків.
«Умре, але обжене»
Зустріла обабіч київської траси двох регулювальників (жінка і чоловік): якраз відпочивали. Моє запитання, як ставляться до жінок за кермом, здивувало їх: «А яка різниця?» Наступними були молоді чоловіки, до яких звернулася із цим самим запитанням. Один відразу просто розсміявся (розумій як хочеш), інший сказав: «Нормально. Я спершу терпіти не міг, коли бачив жінку за кермом: хотілося познущатися. А коли моя дружина почала їздити, змінив думку. Жінки обережніші, бо думають про інших людей. А чоловіки...»
Тамара Куцай, тележурналістка, сім років за кермом. Її спостереження: «Часто чоловіки за кермом демонстративно тримаються на відстані від жінок-водіїв. А якщо жінка обігнала його – образа смертельна. Умре, та обов’язково потім обжене».
Ірина Ігнатова, координатор програми ООН в Україні, два роки за кермом: «Принципово не виставляю «туфельку» за склом. Намагаюся триматися подалі від небезпечних водіїв.
Їх помітно за стилем водіння. Коли пробка – відчуваю, як мені бракує нахабства порівняно з чоловіками. Вони агресивно підганяють. Чоловіки переважно скептично ставляться до жінок за кермом. Але це поки що».
Кохання з першого погляду
Валентина Кирилова, директор видавництва Соломії Павличко «Основи»:
– Могла б водити з 1994 року: брат подарував «копійку». Не знаю, чому не їздила. Потім приклад Соломії Павличко надихнув: вона з 18 років мала водійські права. Пішла на курси. Постало питання про купівлю авто. На той час могла за власні кошти придбати. Та чоловік вирішив подарувати. Поїхали з ним до салону. Подивилися спочатку «Форд», потім «Тойоту Рав-4». Це – кохання з першого погляду! Я не сподівалася, що так захоплюся цим. Автомобілі – як люди. «Мерседес» – пихатий супермен, «Рендж Ровер» – англійський полковник, а ця «Тойота» – красуня-японка. Мені перехопило подих. Скромність шепнула на вухо, що треба подивитися дешевшу модель. Я ніколи не була марнотратною. Оглядини розтяглися на місяць. І закінчилося все... тією ж «Тойотою». Мені віддали ключі, авто загнали на стоянку. Коли вперше поїхала сама – незабутнє відчуття правої ноги, що працює в режимі «газ – гальмо». Нога тремтіла цілий день. Отже, за кермом із 1998 року. Спочатку не їздила взимку. Та за прикладом Соломії перестала ставити авто на перепочинок до гаража: їжджу цілий рік.
– Чи любиш «дати газу»? – запитую.
– Коли їдеш супермашиною з автоматичною коробкою передач, маєш контролювати швидкість: 120 кілометрів, а здається – повзеш. До речі, є такий стереотип: жінки намагаються їздити на машині з автоматичною коробкою передач. У мене – від складного до простішого.
Зрада
Валентина Кирилова продовжує: «Машину треба з часом міняти. Я дуже любила свою «Тойоту». Шість років від’їздила на ній. На стоянці охоронці сміялися, бо вранці казала їй «Доброго ранку, як ти спала?» і думала, що ніхто мене не чув. А ввечері – «Добраніч, побачимося завтра». Потім перестала це робити: зникла свіжість відчуттів. Охоронець якось сказав: «Ви не вітаєтеся з машиною». Коли народила сина, чоловік запропонував нове авто. Почалися моральні муки, бо зрозуміла: зраджую свою подругу... Коли на новому авто заїжджала на стоянку, де була моя «Тойота», спочатку ховала очі. Аж коли машина перейшла доньці-студентці, мені полегшало.
Рік уже їжджу на «Туареґ». Це модель повнопривідного авто – «позашляховик». Та справжній «звір» – армійський «Діфендер». Він сам себе витягує з болота, їздить по кручах і джунглях. Грубе авто, та надійне. Тип накачаного єфрейтора: з ним можна в розвідку. Двічі була за кермом на «Діфендері»: до Ржищева і назад. Трясе, підкидає, та відчуття незабутнє».
* * *
Отже, автомобільна тема – нині невичерпна. Щодо мене самої – то їжджу, зізнаюся, поки що уві сні...