Наш обов’язок – пам’ятати
Учора всі європейці відзначали 60-ту річницю визволення в’язнів концтабору Освенцим. В урочистій церемонії, яка відбулася поблизу Кракова, взяли участь 40 державних лідерів та десять тисяч гостей. Серед них – колишні в’язні, а також ветерани Червоної Армії.
Церемонію відкрили паровозним гудком, як нагадування, що вже саме транспортування до концтабору Освенцим-Біркенау було справжніми тортурами для в’язнів, яких перевозили в надміру переповнених, закритих вагонах. «Подорож» закінчувалася на «платформі смерті»: тих, хто ще міг працювати, відправляли в бараки, інших – відразу до газових камер. За підрахунками істориків, у концтаборі Освенцим-Біркенау есесівці знищили півтора мільйона людей. Почесний президент Міжнародного комітету «Освенцим» Курт-Юліус Ґольдштейн назвав цей концтабір найбільшим у світі цвинтарем: «Там лежать євреї, сінті й рома, поляки, росіяни, жінки та чоловіки руху опору з усього світу. Жодний з них не має могильної плити. Нацисти хотіли, щоб про цих людей забули. Наш обов’язок – пам’ятати».
Збереження пам’яті про злочини націонал-соціалістів – це моральний обов’язок, наголосив також канцлер Німеччини Ґергард Шредер. Під час заходів із нагоди 60-ї річниці визволення в’язнів концтабору Освенцим, що напередодні відбулися в Берліні, глава німецького уряду сказав: «Ніщо не може відшкодувати той страх, страждання та наругу, яких зазнали в’язні концтаборів. Челмно, Бельзец, Треблінка, Майданек і Освенцим-Біркенау – ці назви назавжди пов’язані з історією жертв, але також з європейською та німецькою історією. Ми це знаємо, і з великою скорботою несемо цей тягар, відчуваючи й нашу велику відповідальність».
Коли в січні 1945-го солдати Червоної Армії увійшли до концтабору поблизу південнопольського міста Освенцима, вони знайшли лише вісім тисяч полонених. Усіх інших есесівці або переправили до інших таборів, або знищили, або погнали їх «шляхом смерті» до Німеччини. Люди, які зустрічали своїх визволителів, були схожі швидше на мертвих, ніж на живих. Пізніше радянські солдати, шоковані побаченим, розповідали, що виснажені, зголоднілі, вдягнені в якесь лахміття в’язні навіть не розуміли, що для них пекло нарешті скінчилося. Аби знищити сліди злочину, перед відступом есесівці висадили в повітря газові камери та крематорій.
На жаль, нині люди забувають про всі ці жахи. Так, у Великій Британії провели опитування, результати якого засвідчили, що майже половина респондентів ніколи не чула про Освенцим.