Щоб інтернат не порівнювали із в’язницею

Попри всілякі «мозкові штурми», успішно впоратися із життєвими проблемами вдається далеко не всім людям. А що вже говорити про тих, чий інтелект має певні обмеження.

«Просунуті» діти розчарували

В Україні з перших років незалежності почав формуватися рух батьків за права розумово відсталих дітей. Батьки протестують проти того, що влада і суспільство не можуть запропонувати їхнім дітям нічого, крім перебування у дитячих спеціалізованих будинках системи соціального захисту. Як правило, ці будинки далеко від дому, і дитина позбавлена сімейного тепла. Ані батьків, ані дітей не влаштовують реабілітаційні можливості цих інституцій, хоча держава витрачає на них чималі гроші. Не дивно, що інтернат порівнюють із в’язницею.

Однією із таких організацій, яка дбає про людей із розумовою відсталістю, є Благодійне товариство допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю «Джерела». За десять років існування воно досягло чимало. Передусім це створення для занять затишних приміщень у дитячому садку, частину якого вони орендують.

Саме тут інваліди займаються фізкультурою, вчаться куховарити, відвідують хор, малюють. Керівник «Джерел» Раїса Кравченко показала затишну бібліотеку, костюмерну, ігровий зал.  Тут є так званий сухий басейн,  де діти граються, розвиваючи м’язи пальців і рук, засвоюючи певні рухи. В ігротеці є ігри на розпізнавання кольору, форми, звуку. Ці подарунки спонсорів можна тимчасово взяти додому, аби дитина постійно розвивалася.

Діти з обмеженими можливостями охоче грають і змагаються. Скільки радості було в очах дітей, які брали участь у  конкурсі біля дитячого садка. Звичайно, далеко не всім вдавалося стати переможцем, та задоволення отримали всі. Це до того ж, був урок з уміння радіти за когось. Кожній дитині дружно аплодували незалежно від того, як спритно вона стрибала з м’ячем.

Зовсім інші почуття викликали їхні «повноцінні» ровесники. Поки інваліди досягали своїх вершин у спорті, на їхні голови летіла плитка із висотного будинку, що поряд. Як з’ясувалося, такі «інтелектуально»-хуліганські ігри у здорових ровесників. Виникає риторичне запитання: хто ж тоді відстає у розвитку?

Наступний рік буде кращим

Однак  невеличке приміщення у дитячому садку не може задовільнити потреб усіх столичних дітей, які потребують особливої опіки. Тому товариство «Джерела» ще  2000 року виступило з ініціативою створення міні-гуртожитку та денного центру, подавши на розгляд Київради Концепцію про створення в межах Києва комплексної програми соціальної реабілітації розумово відсталих дітей. Першого червня 2000 року Концепцію було затверджено, а наступного року благодійному товариству «Джерела» передали в оренду приміщення на вулиці Сиваській для створеннях міні-гуртожитку і денного центру працевлаштування інвалідів.

Уже три роки облаштовуються ці приміщення, на що витрачено 924 тисячі гривень (із них 434 тисячі – 2004 року). Посильну допомогу надали підприємці з Німеччини та Голландії, які привезли 14 комплектів меблів із готелів. Щонайменше викликав здивування вчинок голландських студентів, які проїхали тисячі кілометрів задля того, аби цього літа допомогти у будівництві міні-гуртожитку безплатно. Наступного року у цих 18 кімнатах  поселяться інваліди, 32 із них працюватимуть у денному стаціонарі. У кімнаті гуртожитку інваліди житимуть по одному або ж по двоє, адже цілком імовірно, що хтось із них захоче одружитися (для порівняння: в кімнаті інтернату живе по 7-9 осіб).

– Претендентів на місця в міні-гуртожитку визначатиме спеціальна комісія за діагнозом та потребою, – зазначає Раїса Іванівна. – Ті діти, які живуть у родині, протягом дня працюватимуть у денному центрі. Ми наполягатимемо, щоб пріоритетне право у розміщенні належало інвалідам, чиї батьки брали активну участь у створенні цих закладів. За  їхніми дітьми наглядатимуть соціальні працівники. Уперше в Києві особи з глибокою розумовою відсталістю отримають повноцінні місця для проживання і роботи.
Поки денного центру ще немає,  ці люди працюють (із вересня) у приміщенні підліткового клубу, яке надала «Джерелам» Соціальна служба для молоді Дарницького району. Однак тісні приміщення клубу не  вміщують  40  осіб, то вони змушені працювати позмінно по півдня.

– Інваліди виготовляють свічки з орнаментом, а також вироби з паперу, дерева, глини, каміння та муліне, – продовжує Раїса Іванівна. – Оскільки нам як неприбутковій організації заборонено продавати цю якісну продукцію, ми даруємо її чиновникам. Це спосіб нагадати про проблеми дітей з розумовою відсталістю.

Дискримінує не лише природа, а й закон

У Великій Британії людей зі зниженим інтелектом беруть на нескладну одноманітну роботу – пакувальниками, двірниками, штампувальниками, прибиральниками та рознощиками кави. Це стало настільки поширеним і навіть «модним явищем», що в країні доводиться закривати колишні інтернати за браком пацієнтів.

Українським інтернатам  найближчими роками це не загрожує. Адже згідно із вітчизняним законодавством хворих із діагнозом «розумова відсталість» заборонено
брати на роботу. Звісно, на звичайному підприємстві  немає спеціальних умов для роботи таких працівників. Але що заважає в Україні  створити звичну для Європи «бригадну роботу»? Законодавче табу на продаж продукції інвалідів із глибокою розумовою відсталістю фактично є дискримінацією. От і залишається інвалідам животіти на мізерну державну пенсію – 65 гривень. Чи справедливо це?