Краплі й цунамі

У листопадово-грудневі дні 2004 року багато хто з нас, журналістів, часом змінивши амплуа і по-юнацькому пристрасно доповнюючи літопис української революції, із неохотою відлучався з майдану і прилеглих до нього місць. От і колега, Валентина Брязгунова, принесла мені звістку про галичанку пані Ольгу Шиян, яку зустріла поблизу встановленого львів’янами дерев’яного хреста, що біля колишнього Жовтневого палацу, над майданом Незалежності. Пані Ольга просила передати вітання і звертала мою увагу на дивовижне явище: Розп’яття почало інтенсивно… кровоточити! Забігаючи наперед, зазначу, що наша читачка з Івано-Франківщини згодом принесла до редакції «речові докази» – листівки, просто папірці, листочки від штучних квітів тощо, буквально залляті рідиною, що нагадує кров.

Річ навіть не в тім, що до подібних фактів ми звикли ставитись із певним скептицизмом. Та, до речі, й більшість православних священиків дають їм обережну, стриману оцінку та радять не поспішати з висновками. Але до 26 грудня минулого року до цього скепсису домішувався ще й такий сумнів: ікони й розп’яття «плачуть» і «кровоточать» (якщо, звичайно, це не містифікація, а її, на жаль, також не можна виключати) напередодні якихось масштабних подій переважно негативного плану. Наприклад, мироточіння ікони Святителя Миколая у церкві Івана Предтечі на Гарматній автор цих рядків свого часу пов’язав із початком війни в Іраку і участю в ній українців, завваживши, між іншим, і «мілітарний» характер назви вулиці, на якій стоїть храм. А яке лихо мало віщувати кровоточіння пам’ятника-розп’яття у дні небувалого народного піднесення?

Ми не робили і не робитимемо аналізу плям на принесених добродійкою Ольгою папірцях і листочках. І не тому, що є байдужими до того, що так її схвилювало і збентежило. Хоч би якими були результати аналізів – все одно знайдуться люди, для яких сліди кровоточіння з ран Христових на Розп’ятті будуть лише патьоками іржі. Але як не визнати, що кровоточіння (а є відомості, що таке явище спостерігалося водночас у кількох місцях в Україні) передувало справжньому регіональному потопові в країнах Південно-Східної Азії? І не важливо, що між Києвом і Шрі Ланкою тисячі кілометрів. Для Бога, який попереджає про щось дуже серйозне мешканців спільного дому на ім’я планета Земля, будь-які відстані – це ніщо. Та й зважмо на те, що Київ, Україна у цей період перебували в центрі уваги великої частини людства і де, як не тут, Господеві виявляти ознаки Свого провидіння?