Маленькі радощі… Наполеона
У Театрі російської драми імені Лесі Українки давно говорили про постановку популярної нині п’єси Іржі Губача про останні роки життя Наполеона Бонапарта і його зустріч із кухаркою Жозефіною.
Київські глядачі уже встигли побачити театральну версію твору в театрі «Браво», а також у Київському театрі драми і комедії. До речі, у Театрі на Лівому березі роль Наполеона зіграв народний артист України Олександр Гетьманський, нині – актор Російської драми.
І ось, на столичній театральній сцені – «Наполеон і Корсиканка»: знову знайомі герої і текст, що вже встиг зворушити, захопити глядачів своєю психологічною глибиною.
Так, постановка художнього керівника театру Михайла Резніковича стала, хоча й черговою, проте оригінальною та новою історією Наполеона та кухарки Жозефіни.
Давид Бабаєв створює характер не лише зневіреного в житті імператора-в’язня, але й людини, здатної до самоіронії та сентиментальних почуттів. Він, немовби перебуває в очікуванні незвичайної події.
Жозефіна – проста, щира жінка з Корсики виявляється землячкою Наполеона. І, незважаючи на те, що прибуває до Імператора задля отримання грошей, вірячи у справедливість свого наміру, саме Жозефіна повертає Наполеона до життя, дарує йому духовну свободу, а також вчить жити не спогадами, а, хоча й маленькими, але реальними радощами сьогодення. Кухарка доводить, що пучок свіжої моркви, добре слово, вчинок, зроблений заради однієї людини, – вагоміші, аніж усі війни та світові завоювання.
Лейтмотив свободи вдало реалізується у сценографічних апартаментах.
Не завжди виправданими є музичні композиції, вкраплені в другу частину вистави. Адже вся романтика, смислове ядро якнайкраще сприймається через змістовні діалоги та монологи дійових осіб, гру акторів, не потребуючи додаткових емоційно-смислових прийомів.