Недовго «Зозуля» кувала
Діяльність Костянтина Воробйова добре відома в Україні та за її межами. Очолювані ним бізнесові структури запровадили нагороди «Золотий скіф» і «Пальма Мерцалова», перемогли в конкурсі на кращий герб Донецької області… Упродовж років ніщо не віщувало біди, а точніше – наїзду з боку можновладців. Проте…
– 25 червня 2003 року після чергового зібрання фонду «Золотий скіф» мене запросили до кабінету голови Донецької обласної ради Бориса Колесникова, – пригадує Костянтин Воробйов, котрий тепер змушений мешкати в Києві і днями зібрав прес-конференцію. – Колесников у брутальній формі почав вимагати, щоб я добровільно залишив посаду виконавчого директора благодійного фонду і відмовився од усіх авторських прав, зареєстрованих із 1994 року. Інакше, мовляв, мене можуть знищити. Навіть – фізично.
Підприємець відмовився. На щастя, вже другий рік після погрози живий і здоровий. Одначе тиск відчуває щодня і шалений. Для початку Костянтина Петровича на інспірованому засіданні правління фонду «Золотий скіф» звільнили з посади виконавчого директора. Документ завізував Борис Колесников, який, за словами пана Воробйова, членом правління не був. Свідків щодо фальсифікації у цій справі, зокрема створення протоколу «заднім числом», вистачає. Одного з них представили столичним журналістам.
Донецька прокуратура в особі заступника прокурора О.Колесника відмовила у порушенні з цього приводу кримінальної справи. А погрози з боку обласної влади не припинилися.
– Тоді я заявив, – каже Воробйов, – що продам копію «Цар-гармати», яку подарувала Донецьку Москва, відгукнувшись на наш дарунок, – копію «Пальми Мерцалова» (до речі, таку ж ми презентували й жителям Києва). Натомість однієї ночі з донецького Музею історії промисловості України зник символ нашого краю – п’ятнадцятитонний паротяг «Зозуля», виготовлений 1929 року на Єнакіївському металургійному заводі. Звісно ж, у злодійстві звинуватили мене. Мовляв, натякав на «Цар-гармату», а поцупив «Зозулю».
Зрештою паротяг знайшли за тридцять кілометрів від Донецька розрізаним на брухт. Нині його намагаються відновити, а Всеукраїнський фонд «Пальма Мерцалова», очолюваний Воробйовим, виділив 50 тисяч гривень на пошуки злодіїв-вандалів.
Дев’ятнадцятого січня 2004 року в Києво-Печерській лаврі відбулася презентація національної програми «Пальма Мерцалова». А вже наступного дня начальник УВС України в Донецькій області В.Малишев порушив кримінальну справу стосовно Костянтина Воробйова. Згодом – іще одну, пов’язану із постановкою опери «Князь Ігор». У квартирі зробили обшук, який, за свідченням дружини Лариси Воробйової, нагадував 37-й рік.
Річ у тім, що Костянтин Воробйов не приховував своїх політичних поглядів. Він щиро й відкрито симпатизував нинішньому Президентові України Віктору Ющенку. 29 листопада 2004 року Костянтин Петрович засудив дії голови Донецької облдержадміністрації А.Близнюка та керівника облради Б.Колесникова за сепаратистські настрої, що вели до розколу України. На знак протесту проти цього підприємець виступив з ініціативою передати «Пальму Мерцалова» як символ миру та єдиної й неподільної України до штаб-квартири ООН. У такому починанні пана Воробйова підтримав народний депутат Юрій Павленко, який розповів журналістам:
– Півтора року від «Нашої України» курирую Донецький регіон. Тому знаю ситуацію не за чутками й плітками. Мушу зазначити: вона тривожна. Більшість мешканців Донеччини перебуває під постійним тиском, пресом. Невелика купка олігархів намагається їх перетворити на новітніх кріпаків. А на Костянтина Воробйова, котрий не має наміру мовчати, влаштовано справжнє полювання. 24 грудня 2004 року в Донецьку проти нього порушено ще… п’ять кримінальних справ.
– У своєму депутатському запиті на ім’я генпрокурора Святослава Піскуна, – сказав далі Павленко, – я попросив прокуратуру уважно поставитися до звернення Воробйова й задовольнити його прохання перенести так звані кримінальні справи із слідчого управління УВС України в Донецькій області до Києва. Окрім того, вважаю, що об’єктивне розслідування викрадення та знищення паротяга «Зозуля» зможе провести слідча бригада з Генеральної прокуратури України.
Від себе скажу, що викладені факти, а також відкритість і щирість, з якою Костянтин Воробйов розповідав про свої поневіряння, підтверджені, до речі, відповідними документами, ще раз наштовхують на думку, що не все гаразд у нас із правом і законом. Для більшості українців, зрозуміло, такі поняття існують, і вони їх дотримуються. А от конкретні товстосуми, схоже, діють виключно «по понятіям».