Попрощалися з «шахтарським» президентом

Чомусь сумні та невеселі сиділи в ложі Верховної Ради 23 січня наші президенти №1 і №2 – Леоніди Кравчук і Кучма. Можливо, тому, що обидва не підтримували на виборах Віктора Ющенка. А може, через те, що вперше на чолі держави стала людина, не причетна до радянської партноменклатури. А до цього й не могло бути інакше, адже два перші президенти – з отієї комуністичної групи 239, яка в складі ВР УРСР зразка 1990 року всіляко намагалася врятувати тодішній режим. А 24 серпня 1991-го проголосувала радше не за незалежність, а щоб стати таким собі комуністичним заповідником на противагу демократичній Росії. Тому й не міг 1 грудня перемогти на виборах Вячеслав Чорновіл, а 1994-го, ставши «занадто проукраїнським», Леонід Кравчук.

А нинішніх опонентів Віктора Ющенка, особливо на Донбасі, слід запитати: пам’ятаєте, чому 1994-го було оголошено дострокові президентські вибори? Та ж на вимогу шахтарів, які, підбурювані прокомуністично налаштованими «червоними директорами» і «радниками» із сусідньої держави, організували нечувані страйки. Не відвантажувалося вугілля, припиняли виплавляти метал заводи. Усе це вкупі з гіперінфляцією й обіцянками Кучми знайти порятунок тільки в братній Росії й допомогло йому прийти до влади. Тобто впродовж 10 років ми мали звичайнісінького «шахтарського» президента. Саме схід і південь схилив шальки терезів на його користь. Тож нині донеччанам, луганцям та іншим прихильникам Януковича нема чого ремствувати: за правління запропонованого ними президента Україна вже жила.