«…Волею українського народу»
У неділю майдан Незалежності причепурився, наче молодий парубок перед великим святом. Колони Національної консерваторії і Міжнародного центру культури й мистецтв огорнулися в помаранчеві шалі, на дахах прилеглих будівель та й на самій площі тріпочуть помаранчеві та жовто-блакитні прапорці… Об 11-й до сцени вже не проштовхнутися, а народу все прибуває та прибуває. Окинеш оком – усі пагорби, тротуари, весь Хрещатик і Майдан схожі на помаранчево-жовто-блакитне море. Як і в дні революції, по цих прапорах можна вивчати географію України. Люди йдуть родинами: батьки несуть на плечах дітей, онуки підтримують за лікоть бабусь і дідусів. І всі такі толерантні, щасливі, очі випромінюють радість. Вітаючись, промовляють одне до одного «Зі святом!», обнімаються, фотографуються.
Параска Королюк, 82-річна мешканка села Дорогичівка Заліщанського району на Тернопільщині, почувається справжньою топ-моделлю. Упродовж двох місяців ця немолода вже жінка не полишала Майдан. Її помаранчевий одяг, беззуба усмішка обійшли чи не всі телеекрани, сторінки багатьох газет та журналів.
– Сьогодні у мене найщасливіший день у житті, – не стримує хвилювання і сліз. – Бо я дожила до такої довгожданої перемоги. Наче сам Господь Бог послав нам Президента Ющенка. Я вірю в нього і сподіваюся, що мої діти та онуки на своїй землі будуть не кріпаками, а господарями.
Володимир Скотнюк, студент економічного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка і його товариші дають бабусі дорогу до сцени. Хлопець гордо тримає помаранчевий прапор.
– Він уже трохи пошарпаний, – ніби вибачається, – бо ж стільки днів був із нами на Майдані. І дощ, і сніг, і вітер його не обминули. Я гордий з того, що маю посвідчення учасника революції.
Юнак сподівається, що після закінчення університету не шукатиме роботи по світах, як це робили його земляки-волиняни. Думкою про те, що житимуть у квітучій країні, нині живуть і будівельник Іван Осадчий з Черкащини, і фермер Петро Лобанович з Галичини, і киянка, контролер «Київгазу», Надія Горбатюк, і п’ятирічний Вітя Новицький, який прокинувся рано-вранці й одягнув вишиванку, щоб з мамою й татом іти на інавгурацію Президента. Він голосно скандував з усіма: «Нас багато і нас не подолати!»
Іван Євстафійович Михалець, 78-річний пенсіонер, колишній воїн УПА, з хутора Кам’янка, що у Здолбунівському районі на Рівненщині, дивився на цей велелюдний Майдан і від радості плакав.
17-річним юнаком пішов він у повстанську армію. І тоді ж поклявся, що доки житиме на землі, боротиметься за волю і свободу України.
– Але перемога Ющенка – це лише перший крок до наміченої мети, – зауважує Олексій Біловол, агроном із Ромен на Сумщині. – Нам іще треба стільки зробити. Чиновники нині перефарбовують жупани в помаранчеві кольори. Будьмо пильними!
…І враз більш ніж 500-тисячний натовп сколихнувся, завирував, заскандував: «Ющенко!» На Майдані з’явився кортеж з Президентом України. За мить усі замовкли, до мікрофонів підійшов Віктор Андрійович, аби скласти присягу всьому українському народові, всій Україні.
– Сьогодні Україна вільна і незалежна, – почав він. – Ми скинули з плечей тягар минулого. Більше ніхто не посміє вказувати нам, як жити і кого обирати. Я став Президентом волею українського народу.
Він щиро дякував усім, хто був поруч, всіляко підтримував його. Кожен має право обирати ті політичні кольори, які йому подобаються. Але у всіх українців одна Україна, один синьо-жовтий прапор і один гімн. «Вірте в Україну! Любіть Україну! Служіть Україні!» – завершив свій виступ Президент.
У небо з рук його доньки (з допомогою тата) злетів голуб із помаранчевою стрічкою, а за ним – зграя білих голубів і сотні помаранчевих кульок. Дивовижна картина! Майдан заспівав «Ще не вмерла України і слава, і воля».