Завершення революції–початок нової епохи
Інавгурація новообраного Президента України – подія, на перший погляд, уже формальна, якщо зважити, що позаду революція, вибори-перевибори, вердикт Верховного Суду й рішення ЦВК… Але подія найурочистіша, завершальна у виборчій кампанії, святкова.
Такої інавгурації в Україні ще не було. Четверта за ліком, вона стала наймасштабнішою, величною й епохальною – переломною, як сподіваються всі, в історії не лише України, а й Європи.
Коли півмільйонний народний Майдан уже гомонів, першою найповажніших гостей приймала Верховна Рада. Килимові доріжки викотили аж на площу перед парламентом, де нещодавно помаранчево вирувала революція. Довелося добряче напрацюватися прибиральницям, підмітаючи килим перед кожною з іноземних делегацій. А їх було аж 64 (Леоніда Кучму, до речі, приїздили вітати першого разу 18, а другого – 22 делегації). Деякі закордонні президенти, прем’єри чи спікери мали на собі щось помаранчеве. Як і наші депутати, які поспішали через інший під’їзд. Тільки кількох комуністів видавали червоні стрічки. Синьо-білої символіки не було. Лише зі скверу долунали якісь вигуки сотні прибічників переможеного кандидата.
Главу УПЦ МП Володимира Сабодана провів парламентарій Андрій Деркач – «помаранчевий» прихожанин його церкви. Представники інших конфесій, які на виборах дотримувалися нейтралітету, йшли без стороннього супроводу. Вулицю Грушевського було перекрито: уся еліта поспішала на свято пішки. Лише одне авто заїхало на площу і зупинилося перед головним входом: з нього вийшов Віктор Ющенко з дружиною. Цієї миті біля «журналістського» 1-го під’їзду зменшилася черга, адже телеоператори і фотокореспонденти побігли знімати нового президента. Довгу чергу з журналістами, до речі, вистояли й члени команди переможця. скажімо, заступник керівника виборчого штабу Ющенка та фотограф лідерки БЮТ. Пізніше Юлія Тимошенко жартома зауважила, що факт «рівноправності» її фотографа з усіма журналістами свідчить, що за президентства Ющенка ні для кого не буде особливих привілеїв та лобізму.
У Верховній Раді ледь вистачило місця, щоб розсадити найповажніших гостей за рангами. Ложу преси теж зайняли імениті персони, тож ми спостерігали за церемонією на моніторах у кулуарах. Леонід Кучма – на півгодини ще глава держави, – теж сів не у президентське крісло, а в урядовій ложі, куди запросили й Леоніда Кравчука. Леонід Данилович розмістився там, де ще недавно, відвідуючи парламент, сидів прем’єр Янукович. Віктор Федорович не прийшов вітати опонента, бо, як пояснили його соратники-депутати, отримав запрошення лише за добу до інавгурації, коли вже «був у відпустці за кордоном».
...І депутати, й гості цього дня були вбрані по-святковому. Навіть правоохоронці вперше після важких для них революційних буднів одягнули світлі мундири. «Я тебе таким бачу вперше», – з компліментів почав вітатися з Григорієм Омельченком Григорій Суркіс, роздивляючись нагороди й вишиті погони депутата й полковника СБУ. Відомому есдеку, певно, кортіло дізнатися, чи бува, не збирається парламентський борець із мафією при новій владі продовжити свою справу за фахом в іншій владній будівлі. Цілком можливо, що соратник Юлії Тимошенко не зніматиме тепер полковницький мундир. Можливо й те, що саме після розмови з Омельченком Суркіс не «наїжджав» на нову владу: «Якщо дії президента, його команди, уряду будуть правильними, збігатимуться з бажаннями більшої частини нашого суспільства, давайте ці бажання разом втілювати в життя, давайте пам’ятати, що ми всі є громадянами держави, яка має стати міцною».
Усі в сесійній залі вставали, вітаючи урочисті миті інавгураційної процедури. Не аплодували і не скандували «Ющенко!» лише «регіонали», есдеки і комуністи. «Ленінці» сумно зазирали в гостьові ложі, особливо, коли називали прізвища генсеків структур «імперіалістичного заходу». Сумували чомусь і Леонід Данилович з Леонідом Макаровичем. «За Україну їм варто було б потішитись. І за свою долю теж, бо Віктор Андрійович дуже спокійна, толерантна, компромісна людина, тож ніякого полювання на відьом не буде. Тому я б на місці колишніх президентів трохи веселіше виглядала», – підбадьорила обох Леонідів Юлія Тимошенко. Та де там «колишнім» заспокоюватись, якщо потенційний прем’єр-міністр обіцяє «перевернути світ» уже за сто днів нової влади.
Заспокоїв учорашніх високопосадовців і Ющенко. Він не згадував злого, заявивши: «Передача влади відбулася легітимно». І додав: «Сьогодні я хочу подати руку кожному депутатові, кожній фракції, і закликати вас до співпраці. У нас єдина мета – заможна демократична Україна». При цьому навіть вчорашніх опонентів Президент України назвав «шановними друзями» і закликав разом вийти до громади, на півмільйонний народний Майдан.